Надія Василівна зізнається, що ніколи не хотіла дітей. Більш того, вона їх взагалі не любить. Заміж вийшла у 20 років, а народила в 30. Для чого? Сама не знає. Так було заведено в їх час. Їй так і говорила мама – ніхто не чекає від тебе купи дітей, але хоча б одного треба. Інакше сім’я неповноцінна. Всі народжують, і ти теж повинна. А потім вже можеш робити, що хочеш, ніхто нічого з тебе не вимагатиме.
За довгі роки заміжжя про материнство Надії розповідали все підряд. Здається, що всі хотіли домогтися від неї виконання «жіночого призначення». Буквально знищували нещасну своїми бесідами.
Не раз Надія чула, що діти – квіти життя. Люди не розуміли, чого вона чекає. Просили її наважитися на такий відповідальний крок. Погрожували, що буде шкодувати і сумувати в старості.
В результаті Надія здалася і народила. Правда, вона так і не зрозуміла, про яку нескінченну любов до свого малюка їй всі говорили. Не сталося дива, вона залишилася байдужою до немовляти. Їй не подобалася пухка крихітка, яка тягне до неї ручки. Не полюбила вона і першокласника, що йде в школу з величезним букетом квітів. Та й до успішного чоловіка, яким став в результаті її син, почуття не виникли. Хоча вона наполегливо намагалася пробудити в собі материнський інстинкт і шукала відповіді, нічого не виходило.
Вона намагалася втекти від дитини. Шукала розраду в роботі, бралася за невдячну працю. При першій-ліпшій можливості то бігла готувати на кухню, то прибирала в квартирі. Але проводити час з сином абсолютно не бажала.
– Ось моя подруга на літо відправляла дочку до бабусі і вічно скаржилася, як сумує без неї. Казала, що вдома стало так порожньо і сумно, що вона ледве терпить. Я намагалася зрозуміти, про що взагалі мова. Як вона може нудьгувати без дитини? Я навпаки вважала, що спровадила кудись цю ношу і можна дихати спокійно. Шкода, що я нікуди не могла прилаштувати сина, – з сумом згадує Надія Василівна.
Треба сказати, що матір’ю вона була все-таки відповідальною. Не звертала уваги, що їй нудно з дитиною, він же не винен, що вона піддалася на вмовляння. Народила – доведеться ростити і виховувати. Так що Надія старалася: читала синові книжки, грала з ним, спілкувалася, водила на каруселі, в зоопарки і так далі. Намагалася розбиратися з усіма його проблемами, знала друзів. Загалом, прикладала всі зусилля, щоб його життя було нормальним.
Коли хлопчикові виповнилося 12 років, Надія розлучилася з його батьком. Далі вихованням сина вона займалася самостійно. Колишній чоловік не особливо цікавився дитиною, іноді відправляючи якісь гроші як аліменти. На щастя, син цієї жінки виявився порядною людиною. Дуже розумний і самостійний, неймовірно ввічливий. Ніяких проблем з ним не було.
Мати допомогла хлопцю отримати гарну освіту, потім прилаштувала в престижну компанію на роботу. Дала йому грошей, щоб він зміг оплатити перший внесок по іпотеці. Звичайно, в столиці нерухомість за малу ціну не купити, але Надія віддала синові все, що у неї тоді було.
– Ось після цього я зрозуміла, що тепер вільна. Сина нарешті виростила, на ноги поставила. Більше від мене нічого не треба! Тепер він з мене нічого просити не може. Зможу нарешті пожити для себе, як давно хотіла, – посміхається жінка. Любові до спадкоємця Надія так і не відчула. Зараз хлопцеві 28 років, він одружений, у його родині двоє дітей. Невістка просто шокована, як такі відносини можуть бути у нього з матір’ю. Свекруха не дзвонить, не цікавиться онуками. В гості теж не хоче. Іншими словами, ні про які контакти і мови немає.
Надія згадує:
– Весело, як вона намагалася мною маніпулювати. Мовляв, якщо не буду робити, як їй треба, то онуків більше не побачу. Дивно, невже вона не розуміє, що для мене це не покарання. Я не шукаю зустрічі з ними. Робити буду так, як мені здається правильним. І потім невістка зрозуміла, що я не брешу, а що мені дійсно немає справи до них. Бачимося ми рідко, у свята хіба що. Найчастіше мені це не потрібно. Можливо, я погана мати і бабуся, але що поробиш.
На цей момент жінка придумала чергову відмазку. Мовляв, син їй не дзвонить, бо у нього все добре. А як з’являться проблеми, так він відразу з нею зв’яжеться. І дійсно, зараз чоловік весь час приділяє роботі. Та й мати не надто чекає його дзвінків.
Тепер у них різні життя. Надія завела собі собаку, захопилася городом. А про дитину думати їй немає коли. І складно сказати, погана вона мама або хороша. Все-таки завдяки її зусиллям хлопець став успішним і знайшов хорошу роботу.
А що ви думаєте про таку життєву позицію Надії?
