У житті буває таке, що двома словами не опишеш. П’ять квартир на чотирьох осіб – це мало? Коли моя бабуся померла від старості, я думала, що мені віддадуть її квартиру. Але батьки вирішили інакше – я була неповнолітня і квартиру почали здавати. Навіть коли мені виповнилося 18, квартиру я не отримала – батькам сподобалося отримувати легкі гроші, які вони отримували з неї.
У чоловіка історія ще цікавіша від моєї. У його рідної тітки не було дітей, і після її смерті її упорядкована двокімнатна квартира дісталася сестрі – рідній матері чоловіка. Але і це не все. Виявляється, що у батька і мами чоловіка вже було по одній квартирі від їх батьків. Так що в одній сім’ї вийшло відразу 3 квартири.
Загальна площа всієї квартири наших батьків – понад 200 м²! А ось ми з чоловіком повинні орендувати маленьку кімнату. Було ще терпимо, поки ми жили удвох, але у нас народився малюк, і місця стало катастрофічно не вистачати. Утрьох на орендованій квартирі – це комунальне пекло!
Батьки нам сказали так:
– Все життя ми працювали від зорі до зорі, як вам і не снилося, щоб заробити на житло. А ви молоді і зараз заробити на квартиру простіше – можна іпотеку взяти. Самі вирішуйте свою долю. – так нам говорила свекруха.
Ось тільки не працею вони заробили квартирки, а отримали в спадок. А нам хто дасть? Чи ми тепер маємо теж скласти лапки, і очікувати поки хтось із дорогих родичів відправиться в рай? Чи правильний це підхід?
– Ось для чого їм цілих 3 квартири? Могли б і молодим одну дати, легше було б сім’ю не з нуля будувати! – так мені моя мама часто говорить, коли ми з нею наодинці, без чоловіків залишаємося. Але і зі мною ділитися бабусиною квартирою не поспішає – гроші-то, мабуть, ближче, ніж рідна дочка.
А наша сім’я живе в орендованій, маленькій однокімнатній квартирі, в якій троє жителів. Накопичити грошей поки не вдається – занадто маленькі зарплати в місті. Тягнемо від однієї зарплати до іншої, які тут накопичення. А в останній рік, з народженням малюка доводиться вибирати: чи то фруктами дитину балувати, то чи м’яса купити на обід. Про делікатеси взагалі мовчу – свіжої риби давно не їли, консерви лише вдається купити.
Я перед заміжжям і пологами працювала недовго, тому стажу майже немає і декретні просто мізерні. Чоловік у мене розумниця, розуміє все і працює на будь-якій роботі, за все береться тільки б копійку зайву в будинок принести. Хорошої освіти у нього немає, тому і тяжко працює на робочих посадах як може. Не можу зрозуміти, чому батьки не дали йому відучитися хоча б в училищі, щоб професію хорошу отримав. Після армії він відразу пішов на роботу, а не вчитися. Ось і тепер працює до знемоги, а толку немає. Але його батьки з тих, хто вважає, що можна самому собі на освіту заробити.
Мої батьки такі ж. Пам’ятаю, мати обожнювала купувати собі речі, і хвалилася, а ось чимось смачним мене побалувати в дитинстві не поспішала. А зараз і до внучки рідної так само відноситься – подарунків не видно від неї.
А ще наші дорогі батьки люблять їздити в санаторії і навіть за кордон! Звичайно, вони мало в житті бачили, і зараз хочуть на старості себе порадувати і світ подивитися. Але вони ніколи нас не запрошують – адже у нас грошей немає. І внучку не брали з собою – хіба бабусі і дідусі так чинять? Як Кощій з казки трясуться над своїми «золотими» квартирами і нікому не дають. А тут якось вони нам таке запропонували, що у нас з Микитою (мій чоловік) щелепа відпала:
– Ви знаєте, ми вже старі і здоров’я з часом стає гіршим, скоро і нам нагляд знадобиться – чи готові ви нам допомагати, адже ми рідні люди.
– Чому ви своє житло не купуєте, от, всі іпотеку беруть, збирають, спритнішими треба бути.
З боку завжди легко поради давати. А спробуй на наше місце встати і відразу зрозумієте, чому не виходить те, що хочеться.
Ну, ось як взагалі люди збирають на свою квартиру або будинок? Ми, звичайно, не дурні, і теж думали щодо іпотеки. Обійшли всі нормальні банки в нашому місті, але всюди стільки вимог, що ми за ними не пройшли, всюди отримали відмову. Видно тільки багатим іпотеку дають. А відкладати не виходить – немає з чого, все йде на комуналку, їжу та ліки. Навіть одяг не завжди купиш.
Нам з чоловіком часом теж прикро бачити, як наші батьки купаються в розкоші, а ми змушені кожну копійку рахувати. Не те щоб батьки зобов’язані все життя своїх дітей утримувати, але по-людськи можна було б поділитися – так всі батьки роблять.
Я ось своїй дочці ніколи так не скажу: «Заробляй сама, а мене не чіпай». Я забезпечу і докоряти не буду, тому що знаю, як це – жити без батьківської підтримки. Ми з чоловіком вирішили, що будемо добріше ставитися до нашої дитини, ніж наші рідні до нас. У такій ситуації, в якій ми опинилися, напевно, не кожен би залишився без злоби в серці до найрідніших людей.
А моя подруга тільки сміється, коли я їй розповідаю про наше життя:
– Зате коли вони помруть, то у вас буде аж 5 квартир! Просто потрібно трохи почекати. І будете жити довго і щасливо!
Тільки ось у нас з чоловіком не так заведено – нам не потрібні ці квартири ціною загибелі рідних. Адже, попри розбіжності і таке ставлення, вони наші рідні і найближчі люди, інших немає, і не буде. Тому я дуже хочу, щоб батьки жили довго. Але може в них прокинеться людська справедливість і вони побачать як нам важко.
Яка ваша думка з приводу цієї ситуації?
