– Мамо, зараз не приїжджай, давай почекаємо до червня, – відговорювала мене донька, коли я сказала, що хочу на Великдень додому приїхати.
Я тоді неабияк засмутилася, бо зрозуміла, що донька просто відтягує мій приїзд. “Не хочуть молоді з батьками жити…”, – подумала я тоді собі.
За кордон три роки тому я їхала з великою неохотою. Мені зовсім не хотілося покидати рідну домівку. Але тоді просто наклалися обставини, і у мене виходу іншого не було.
Я працювала в школі вчителькою, і так сталося, що мої години скоротили, і я залишилася практично без роботи. А донька моя якраз надумала заміж виходити.
Приїхали свати, щоб про весілля поговорити, а мені соромно їм зізнатися, що грошей у мене немає зовсім. Та вони все зрозуміли, дивлячись як ми живемо.
Хата у мене чистенька, акуратна, але ж стара і без ремонту. Було відразу помітно, що ми не шикуємо.
– Свахо, весілля дітям треба зробити, це ж раз у житті, – стала радитися зі мною мама мого майбутнього зятя.
– Треба, – кажу. – Але що робити, якщо грошей немає? – зізналася я чесно.
– А я вам позичу, а ви потім мені віддасте, – раптом обнадійливо заявила сваха.
Я на неї глянула засмучено, мовляв, як я з своєї невеликої зарплати їй щось віддавати буду? А вона мені каже, що після весілля забере мене до себе в Італію, і там я швидко зароблю ці гроші.
Пропозиція Марії мені сподобалася, хоча мені було дуже страшно приймати це рішення. Та я погодилася, бо дуже хотіла, щоб у моєї єдиної доньки було таке весілля, про яке вона мріяла.
Відгуляли ми весілля, стала я збиратися в Італію. Зоряна мене тоді просила подумати, чи варто мені кудись їхати, вона теж неабияк хвилювалася за мене.
Я їй не сказала, що гроші на весілля я позичила, та ще й у її свекрухи, бо не хотіло дитині настрій псувати, думаю, якось викручуся.
В добрий час сказати, сваха моя виявилася дуже хорошою людиною. Вона мене в Італії прийняла так, що не кожна рідна сестра так би зробила. І роботу першу Марія мені знайшла.
Борг я їй швидко віддала, а далі почала гроші складати, щоб з житлом доньці допомогти. Сваха моя як про це почула, то відразу запропонувала, що і цю справу ми опровадимо разом.
Так що за три роки ми купили нашим молодятам квартиру. Вони зараз там ремонт роблять, все до ладу приводять, а поки-що живуть у мене в селі.
Я за ці три роки жодного разу вдома не була, бо не мала відповідних документів. Та й не дуже мені хотілося кататися туди-сюди, бо була робота, і я заробляла.
А перед Великоднем я втратила роботу і надумала додому їхати. Але донька мене постійно відговорювала. Я вирішила, що вона хоче, щоб я їм ще з ремонтом допомогла.
Сваха теж заладила, щоб я не поспішала, навіть мені тимчасову роботу ще піднайшла тут, в Італії.
Нарешті, на початку червня я таки приїхала додому. Я усього могла сподіватися, але лише не того, що побачила. Коли я під’їхала до своїх воріт, то спочатку подумала, що я щось переплутала – замість моєї старої хати стояв не дуже великий, але дуже красивий будиночок.
Бачу, донька мене на подвір’ї зустрічає.
– Подобається, мамо? – питає і посміхається.
А у мене сльози на очі набігли, я слова не можу сказати, так мені дух перехопило від несподіванки.
– Діти, а за які ж ви гроші таку красу тут зробили? – питаю розгублено.
– Мамо, ти сама на все заробила. А ми лише допомогли тобі втілити мрії в реальність.
Виявляється, що сваха давно сама купила молодятам квартиру і щоб не було недомовок, вона вирішила, що запише житло на них обох.
А ті гроші, які я висилала, діти в мій будинок вкладали.
– Мамо, ти це заслужила, – каже донька. – Але це ще не всі сюрпризи. Ти скоро станеш бабусею, я двійню чекаю. Так що затишний будиночок за містом, куди я зможу з дітьми приїжджати, нам дуже потрібний.
Я така щаслива, що словами не передати. Я ж на такий поворот навіть і не сподівалася. Але мені пощастило з родичами: і з донькою, і з зятем, і з свахою. Вона, до речі, все знала з самого початку, але не обмовилася мені про це жодним словом.
– Залишайтеся, свахо, вже вдома, будете з внуками допомагати, – пропонує Марія. – А я, – каже, – чим зможу, тим нашим дітям ще допоможу.
Добре, коли в родині панує мир і згода, тоді і жити легше, тепер я це точно знаю.
