Напередодні вихідних до нас зателефонували невідомі люди, які заявили, що наш собака знаходить у них в притулку.
– Добрий вечір, це Геннадій?
– Так. А хто питає?
– Вас турбують з притулку для тварин. Ми хочемо повідомити вам, що у нас ваш собака.
Тим часом Брут солодко спав поруч, не підозрюючи, що він, виявляється, загубився.
– Мабуть, ви помилилися, – відповів я. – Мій пес вдома.
Після цих слів я поклав слухавку. Дружина не встигла запитати, що ж трапилося, як телефон задзвонив вдруге.
– Хіба ви не розумієте, що вам потрібно забрати свою тварину? Вона тут виє і ніяк не може заспокоїтися, – не вгавав незнайомець.
– Годі дзвонити, бо я викличу поліцію. – пригрозив я.
Натомість дружина насторожилася і замислено сказала:
– Можливо, це жарт якийсь? Мої колеги люблять розіграші.
Зрештою, в цьому припущення була присутня логіка. Адже звідкись ці незнайомці мали дізнатися про нашого собаку і мій номер телефону.
Пройшло ще декілька хвилин і дзвінок повторився. Марина вирішила, що цього разу вона поговорить і з’ясує, в чому справа. Під час розмови обличчя дружини змінилося в кольорі.
– Телефонували з відділку. Поліцейським надійшла скарга з притулку, що ми вигнали собаку на вулицю і не хочемо забрати його назад додому, – розповіла дружина.
Перед сном ми багато думали про те, що нам робити. Наш Брут в повній безпеці, але десь там інша тварина потребує допомоги.
Зрештою, ми з дружиною вирішили поїхати зранку в притулок і розвідати, що відбувається. У моїх мріях додому нас повернулося не троє, а четверо. Проте не так сталося, як гадалося. Під ранок хтось подзвонив у наші двері. Брут підірвався і почав голосно гавкати.
На порозі я побачив двох поліцейських, які поставили мене перед фактом: або я забираю собаку просто зараз, або оплачую штраф за адміністративне порушення. Довелося на світанку їхати в притулок, щоб довести, що ми з тим псом не знайомі.
Згодом з’ясувалося, що до нас не даремно було стільки претензій. Адже усі вважали мене з дружиною господарями тварини через чіп, який твердив, що наша адреса – це дім собаки. Очевидно, що під час програмування сталася якась помилка.
Проте коли ми приїхали в притулок, то були шоковані і приємно здивовані. Виявилося, що собака дійсно наш. Однак ми не бачили його протягом п’яти років. Пес втік з нашого дому, а місяці пошуків не дали жодного результату. Ми розчарувалися, опустили руки й завели Брута.
Та зараз Отелло повернувся в сім’ю. Я щасливий, а дружна ще більше! Собака також був радий нас бачити. Він весело стрибав і облизував Марину.
Достеменно ніхто не знає, де Отелло був увесь цей час і що з ним трапилося. Працівники притулку стверджують, що собаку привезла якась жінка і покинула його біля воріт. Можливо, вона багато років тому викрала тварину або знайшла її, а тепер вирішила позбутися.
У будь-якому разі, ми не тямимося від радості, що Отелло все ж повернувся!
А як ви думаєте, що могло трапитися з собакою?
