Спостерігати за таким неприємно, але що вдіяти: любов…
По сусідству зі мною живе дівчина Ліля, яка має не надто хорошу славу. У неї нема чоловіка, але є дитина. А залицяльників та кавалерів хоч відбавляй.
Ззовні Лілька худа настільки, що у неї одна шкіра й кістки. Жінка завжди доглядає за собою, ходить на манікюр, стрижки, укладки. Так одразу і не скажеш, що їй вже трохи за тридцять. Тому не дивно, що до неї кожного дня приїжджають нові друзі.
Загалом мені немає до неї жодного діла. І взагалі я б не підіймала цю тему, якби мій племінник також не потрапив до неї на гачок. Синові сестри двадцять сім років. Він культурний, вихований і працьовитий молодик. У нього хороша перспективна робота і постійний кар’єрний ріст. І навіщо йому тільки здалася Ліля?
Я хотіла його зарадити і вберегти від помилки, але натомість племінник сказав: “Тітко Таню, краще не пхайтеся туди, куди вас не просять”. Без проблем. Раз так, тоді нехай його мати сама розбирається. Та сестрі байдуже на цю ситуацію. Вона думає, що її син достатньо дорослий і має власну голову на плечах. І взагалі вона вважає, що Ліля непогана дівчина. Я в це просто не можу повірити.
Відчуваю, що племінник пожалкує про свій вибір.
Буквально вчора бачила, як вони втрьох поверталися в будинок. Дочка Лілі несла в руках велику ляльку, а її матір гордо тримала букет квітів. На плечі красувалася розкішна сумочка. Очевидно, теж подарунок. Мабуть, племінник отримав зарплату і одразу витратив. Знайшли дурня!
Що я можу сказати? Виходить, що проти любові не попреш…
А які у вас думки з цього приводу?
