Я переповнена негативними емоціями, адже вчорашній вечір мене буквально шокував. Не розумію деяких батьків, чиї діти не вміють поводитися в гостях. Хіба вони не займаються їхнім вихованням? Наприклад, у мене з моїм 18-річним сином ніколи не виникало подібних проблем. А якщо ми з чоловіком збиралися на зустріч, де були лише дорослі, то залишали дитину на бабусю з дідусем.
Річ в тому, що ми запросили на чай наших старих друзів. Наше спілкування розпочалося, коли ще були зовсім молодими. Потім ми з чоловіком зіграли весілля і народили сина. Вони ж одружилися через декілька років, а потім ще тривалий час чекали на появу малюка. Зараз у них двоє донечок 6-ти та 4-ох років. Тривалий час подружжя мешкало в іншому місті, а зараз приїхало на канікули до бабусі та дідуся.
Чудова нагода, щоб побачитися і згадати молоді роки. Домовилися по телефону про зустріч. Сказали, що можливо, краще прийти без дітей, щоб вони не скучали від наших розмов. Однак друзі переконали, що їхні дівчатка не будуть заважати. Їм достатньо планшета і дивана, щоб тихо проводити час.
Тож ввечері сім’я у повному складі прийшла в наш дім. Я одразу попередила, щоб подруга стежила за дітьми, бо у нас живе кішка, яка любить кусатися і дряпатися. Тоді запропонувала дівчаткам погратися в кімнаті сина, але вони захотіли дивитися мультики в нашій спальні. Мабуть, їм пригляділася наша велика плазма. Звичайно, що я не мала нічого проти.
Ми сіли за кухонний стіл. Поки всі весело розмовляли, я ніяк не могла заспокоїтися. Адже діти поводилися дуже тихо, а це не могло означати нічого хорошого. Попросила подругу піти подивитися до них, але та сказала, що немає причин для хвилювання, бо вони точно дивляться мультики. Все ж я вирішила перевірити. У кімнаті я побачила, що дівчатка сиділи за моїм туалетним столиком і гралися косметикою. Я розумію, що дітям це цікаво, але чіпати чужі речі не гарно. Коли я зробила їм зауваження, вони ніби мене зрозуміли і продовжили дивитися телевізор.
Через деякий час я знову звернулася до друзів, щоб вони пішли подивилися до доньок, але вони не хотіли цього робити, мовляв, все гаразд. Раптом я почула запах своїх дорогих парфумів. Дивлюся, а діти вилили на себе половину баночок. Звичайно, що мене це розлютило. Я погукала подругу. Вона байдуже прийшла, сказала декілька слів і повернулася на кухню. Я зібрала парфуми і заховала їх у ванній. Дівчата знову всілися на диван.
Сидимо ми далі, як раптом зі спальні лунає гуркіт. Шматочки скла розлетілися по підлозі. Діти перевернули мій туалетний столик, а разом з ним і всю косметику. Нічого не вціліло: ні креми, ні тіні, ні пудра. Навіть тональний засіб розлився на коврик. Між іншим, це все коштувало пристойних грошей. Адже я користуюся лише професійними засобами, бо від інших в мене алергічна реакція.
Коли я з цього приводу розплакалася, то подруга почала докоряти мені, мовляв, я лише про себе думаю, а про її дітей – ні. Ці звинувачення мене дуже обурили. Я запитала, чи не думає вона відшкодувати мені матеріальні збитки, але у відповідь пролунали лише образи і крики. Чоловіки тим часом мовчки спостерігали за цією картиною. Зрештою, я попросила їх піти з нашого дому. Після цього вони більше не дзвонили.
Мені прикро, що я втратила своє улюблене дзеркало і дорогу косметику. Зараз у мене немає таких грошей, щоб все відкупити. І користуватися цими засобами я завжди старалася економно, а тут таке. Та ще більше мене дивують люди, які не слідкують за своїми дітьми.Хіба це не обов’язок батьків займатися вихованням свого чада? Тепер я від чужих дітей буду триматися якомога далі.
А як би ви відреагували на таку ситуацію?
