Моя покійна бабуся багато років тому сказала нам з матір’ю одну мудру річ. Це сталося тоді, коли ми вішали нові штори напередодні Великодня. Вони були красиві й модні, але ніяк не хотіли висіти на карнизі. Ми довго намагалися їх причепити, але нічого не виходило. Штори падали на землю або нам на голову, а ми продовжували з ними возитися. Звичайно, що ця ситуація розгнівала нас і рознервувала.
– Якби раніше у мене були такі штори, – мовила старенька, – я б була на сьомому небі від щастя. А зараз бажання немає. Дівчата, з часом бажання зникає…І це стосується як речей, так і людей.
Поки у вас є бажання робіть те, що хочеться. Не шкодуйте грошей на дурниці, які принесуть вам радість. Навіщо заощаджувати? На похорон? Ще нікого непохованим не залишили. Живіть і любіть поки хочеться, адже в один момент це бажання зникне.
Мабуть, це задумано не просто так. У цьому вкладений вищий сенс. Таким чином набагато легше прощатися з цим світом. Ти більше не тримаєшся ні за що. Наприклад, я готова піти. Та якби я могла змінити своє минуле, то б обов’язково раділа кожному дню в молодості.
Бабусі вже давно немає поруч, а я досі памятаю її слова і намагаюся жити одним днем, насолоджуючись усіма моментами.
А як живете ви? Чи вмієте радіти кожному дню?
