Моя дочка вирішила відсвяткувати весілля зі своїм громадянським чоловіком. Уже і дату намітили. Я накупила рушників, сервізів, різних дрібних штучок для дому – збирала для доньки подарунок.
Та вона приходить до мене зі сльозами на очах і каже:
– Я вже й не знаю, чи потрібне мені це весілля.. Чи взагалі Іван моя людина..
А все сталось через одну фразу, яку сказав хлопець: ” Навіщо мені одружуватись, якщо в каструлі пусто і за порядком ти не слідкуєш!”
Я колись була дуже проти тих всіх цивільний шлюбів. Ще ж старої закалки. Одружіться – тоді й живіть собі. Та дочка не розділяла моїх поглядів. З хлопцем з’їхалась, жили разом майже рік, він познайомив її зі своїми батьками, обручку подарував, але більше ні з чим не спішив.
Я вже махнула рукою. “Робіть собі, як знаєте” казала їм. Але з часом почала помічати, що щось не так.
Дочка рідше стала телефонувати, засмучена весь час. Мені вдалось вияснити, що чоловік дуже часто попрікає доню за те, що вона готувати, прибирати нормально не вміє. Нічого не встигає. Навіть сказав, що поверне назад батькам, якщо вона не виправиться. Вона що річ якась, що він нею кидатиметься туди-сюди?
А донька тільки-но влаштувалась на роботу. Крутиться, як в’юн на сковорідці. Напружена, невиспана, замучена. Аж шкода мені її.
Тому дочка не витримала і прийшла до мене жалітись.
– Хоча – казала вона – раніше такого не було. Дорогезні подарунки дарував, шикарні букети – не жадний, словом. Тільки от звик, що мама йому борщі щодень варила і за чистотою слідкувала. Але ж я не його мама!
– Доню сімейне життя, побут і прості зустрічі – це не одне і теж. Звичайно, що на початку стосунків він був іншим. Це не могло от так зразу проявитись.
Не могла я радити дитині, жити з ним далі чи ні? Потім ще винною буду. Вона сама повинна рішення прийняти.
Хоча не дуже мені подобається таке відношення до жінки з боку чоловіка. Чому вона повинна це робити? В яких правилах це прописано? Бачить же, що їй важко. Міг би і підтримати! А що буде, як діти підуть?
Знаю, їй зараз важко, бо все навалилось на купу. В кар’єрі вона робить перші кроки, тому і з хатніми справами важко поратись – не встигає бути і тут, і там.
Словом, посуд я перестала купувати, рушники повісила у себе в домі… Дочці вже, мабуть, не знадобиться..
А що б ви порадили робити доньці? Перечекати і потерпіти чи іти від такого чоловіка?
