Коли ми з чоловіком тільки одружилися, мої батьки вирішили купити нам однокімнатну квартиру, щоб ми могли там власне сімейне гніздо будувати. Як не крути, а кожна сім’я має жити окремо. Ми швиденько зробили косметичний ремонт та переїхали. Мої ж батьки жити у двохкімнатній квартирі, на яку заробляли важкою працею.
Батьки чоловіка взагалі рідко з’являлися та майже не дзвонили. Вони ніколи не допомагали нам матеріально і не вважали за потрібне. Але все різко змінилося декілька років тому, коли помер мій батько і як вони сказали: “мати залишилась жити в хоромах”. З якогось дива, вони вирішили, що моя мати повинна переїхати у нашу однокімнатну квартиру, а ми з чоловіком – в її двохкімнатну.
Про це їй сказала свекруха, коли ми всі зібралися на Різдво. Моя мати була категорично проти. Вона не розуміла, чому повинна кидати квартиру в якій жила все своє життя та переїжджати у нашу. Вони і мені дорікали та сварили, мовляв у нас сім’я буде рости, а матері моїй така велика квартира не потрібна. Та я й сама переїжджати не хочу. У матері ремонт кращий, ніж у нас та й район зручніший. Та і взагалі, у мене совість є.
А мати їм взагалі сказала:
– Нікуди я переїжджати не буду. Ми з чоловіком квартиру їм купили. Хочуть – нехай продають, ви докладете грошей і куплять двохкімнатну.
Тільки чогось після цього, всі розмови стихли. Батьки чоловіка почали постійно скаржитись що грошей нема. Просто вони хотіли, щоб їх синочок на всьому готовому жив, тільки матір моя їм заважає.
Як би ви вчинили на місці матері?
