Ми постійно хвилюємося про дрібниці, які не варті нашої уваги. Від народження ми звикли дивитися тільки собі під ноги, бо нам постійно повторювали: “дивися, не впади”. Так і проходить наше життя, а ми навіть не розуміємо для чого прийшли у цей світ.
Глибоко всередині ми прагнемо повернутися туди, додому. У світ, з якого ми спустилися. Та живуть такі ж люди, як і ми. Однак вони вдома, тому почувають себе там щасливо. У мене інколи складається враження, що їм часом нас шкода.
А з вами не траплялося такого відчуття, ніби хтось жаліє вас і чекає?
Закохані полюбляють милуватися зоряним небом. З дитинства ми маримо польотами, а в старості нам сняться страшні падіння. Це неприємне почуття, яке ви вочевидь ще не переживали.
Чому дехто може легко заговорити іншою мовою уві сні? Чому ми здатні побачити ландшафти, які ніколи не зустрічали у реальному житті? А ті гарячі і незабутні почуття…А з вами не бувало такого, що із малознайомою людиною у вас такий зв’язок, ніби ви зналися цілу вічність?
А ті голоси в голові…Слова, які ніхто насправді не сказав…Нас оберігають від небезпеки або кличуть на допомогу. Як це відбувається? Вони просто у нас в крові…
Та чи вартує жити таке коротке життя?
За одну мить ми можемо народитися і знову загинути кілька десятків разів замість багатьох інших людей…Невже це фантазії? Але вони набагато масштабніші, ніж ціле життя.
Наші нащадки зможуть це зрозуміти. Вони перестануть звертати увагу на дрібниці і будуть вчити своїх дітей дивитися вгору.
Ми звикли, що люди постійно хворіють. От здавалося вилікувалися від одного, а вже з’явилося щось інше. Та це не повинно так бути! Наприклад, тварини такі ж земні створіння, але у них немає таких проблем. Я довго спостерігав за цим і зробив свої висновки. Мені здається, що я розгадав цю загадку. Більше того, я в цьому впевнений.
А ви згідні з думкою автора?
