– Ти де, Людо, не чуєш, що дитина плаче? – Микола прокинувся о 4 ранку, але поруч дружини не було.
Він підвівся і взяв дочку на руки. Та став шукати кохану. Пішов у ванну, у другу кімнату, але ні сліду. Потім на кухню, щоб приготувати дитині суміш і помітив записку, що була прикріплена магнітом до холодильника:
“Миколо, пробач! Я більше так не можу! Мене дістало постійно стирчати вдома з дитиною! Я хочу розвитку! Ти справишся з нею краще. Бувай!”
Чоловік намагався зрозуміти, що відбулося. Він звик до норовливого характеру Люди, але це переходило всі межі.
– Схоже, що ми з тобою залишилися вдвох! Сподіваюся, що це жарт! – сказав він, погодував дочку і вклав її спати. Та наступного дня вже не було смішно.
Вони познайомилися на Дні народженні друга. Одразу сподобались один одному. Потім кілька побачень і вони вже були закохані по вуха. Довго не думаючи, Микола зробив дівчині пропозицію.
Сталось так, що його батьки поїхали на роботу за кордон і звільнили квартиру. Так вони з коханою почали жити разом.
Все йшло добре, обоє закінчили виші та знайшли роботи. Поки одна новина не перевернула з ніг на голову усі плани Люди. На тесті вагітності було 2 смужки.
– Тільки не це! – істерила вона. – Глянь, що ти наробив!
– Але ж нічого поганого не сталось! Ми зможемо виховати дитину, ми ж дорослі!
– Але я не хочу цієї дитини! Так не мало статися! У мене кар’єра от-от почалася!
– Тільки не думай робити аборт! Ця дитина теж моя! Ми впораємось!
Дружини вистачило на пів року. Потім оця записка і Микола гадки не мав, що робити далі.
На щастя, у нього були хороші стосунки з тещею. Він вирішив з нею порадитися. Жінка підтримала його телефоном, але того ж вечора приїхала сама.
І залишилася на три роки. Одного дня вона покликала зятя на серйозну розмову:
– Миколко, мушу тобі зізнатися! Я втомилася. Трохи допомогла тобі, але сили вже не ті. Донечка підросла і тобі стане легше забирати її з садка. Я ж живу недалеко. Буду приїжджати.
Я не смів щось заперечувати. Лише міцно обійняв її й щиро подякував. Без неї я б не дав собі раду.
Донечка підросла і якось розповіла, що у них в садку буде свято осені. Але в останній пісні дівчатка мають танцювати з татами, а хлопчики з мамами.
– А в Ані нема тата, і з ким вона має танцювати? – обурено розповідала донечка.
– А ти хочеш на це свято? – поцікався Микола.
– Та не дуже!
– То не підемо! Можна влаштувати власне, набагато краще. Що скажеш?
– А давай! І Аню з мамою покличемо?
– Запросто!
Микола подзвонив до Ілони – мами Ані й запропонував весело провести час: завести дітей в парк атракціонів, поїсти морозива чи сходити в цирк.
Жінка погодилася. Їхнє свято дійсно було незабутнім для усіх. З того часу вони спілкувалися як друзі. Хоча самі розуміли, що між ними виникла симпатія.
Першим зважилась зробити перший крок Ілона, зізналася у почуттях в надії на взаємність. Чоловік не очікував, але розтанув і запропонував одружитися. Потім вона з дочкою переїхали до нього.
– Тепер у тебе є тато! – втішала Аню Софійка.
– А тобі це не образливо?
– Зовсім ні! А твою маму я теж зможу називати мама! І ми тепер сестрички!
Такими щасливими дівчатка давно не були. Так з двох неповних сімей утворилась одна міцна і любляча сім’я.
Випадковість чи доля?
