Я ще та кавоманка. І ось знову, в перерві між парами, біжу до кіоску з кавою. Кава чудово бадьорить та зігріває в лютневі дні. Боковим зором звернула увагу на двох підлітків, які штовхають один одному чи шапку, чи то рукавицю.
«Ось кому немає що робити Ні на пари поспішати не треба, ні на роботу», відвертаючись, подумала я. І тут рукавиця пискнула! Я обернулася і напружилася – Та то вже не рукавиця! Щеня або кошеня!
– Так хлопців, стоп!
Не можу бачити, як ображають тварин, та ще й маленьких.
– Ви тут чого тваринку мучите?
– Ой, тітко, йди куди йшла – відповідає один поганець і заливається сміхом. Другий його підтримав хихиканням. Треба сказати, я їм не противник – дуже мала за зростом. Але мене вже накрило.
Наздоганяю, розвертаю одного:
– Навіщо штовхати!? А якщо тебе так?
– Хто, ти, чи що? – не церемонячись, відчуваю поштовх в плече.
На вулиці день, центральна вулиця міста, люди йдуть-поспішають у своїх справах, а у цих негідників розвага, до якої нікому немає діла. Крім такої дурепи, як я. Та й у мене на лобі не написано, що росла з хлопчиськами, вчуся з хлопцями, а берци не для краси ношу.
Перший удар у вухо, від якого злетіла шапка, я отримала від того, що менший. І одразу перестала боятися. Кривдник перекинувся з виттям – так, берци, – від другого добре під дих отримала я.
Ні, я не герой. І навіть не беруся прогнозувати, чим би це закінчилося, якби не огрядний мужик, який з криком кинувшись мені на допомогу. Пацани розбіглися, мужик допоміг мені піднятися, підняв сумку, шапку … Тут із замету заскиглила «рукавиця» – як краще придивитися – щеня йорка. Як? Навіщо? Питань було більше, ніж відповідей.
Цуценя я пронесла в навчальний корпус під курткою. Вимила в туалеті, загорнула в кофтину. Навколо мене в коридорі скупчилися студенти. І знаєте, панове, що мене вразило? Їх фрази:
«Ааа, я бачив, його штовхали»
«Так це його штовхали»
«Ти диви, породистий, а я думала, вуличного били»
«Ой, а можна я його додому заберу?»
Ні. Не можна. Йдіть. Мені погано і боляче, болить тулуб, а ще цуценя потрібно терміново в ветеринарку.
…
– Глисти, перелом хвоста в декількох місцях, запалення слизової. Місяці 2, маленький зовсім. Чий він?
– Мій. Уже мій. Чим лікувати?
…
Маленьку рукавицю назвали Піратом. Він всього на місяць молодший від мого собаки. Маленьке, відважне щеня.
– Навіщо ти його залишила? Ти ж не любиш малих собак?
– Не люблю. Але цей – мій.
Що таке йорк, який росте пліч-о-пліч з чорним тер’єром, лайкою і котом? Через день він перестав ховатися під диваном. Через тиждень спав під пахвою у «старшого брата» – чорного тер’єра. Через місяць він очолив нашу хвостату зграю, остаточно ставши лідером в ній. Зі смаком і вигадкою бешкетує, ховається під диваном (у нього, як у будь-якого пірата, своя Тортуга) тапки, ножиці і гребінець. Стрибає з підлоги на спинку дивана, а з неї знову на підлогу. Тільки по деревах не лазить.
Знаєте, я не люблю маленьких собак. Але Пірат – це великий безстрашний пес, який випадково опинився в маленькому тільці «рукавиці».
Як би ви вчинили на місці цієї жінки, забрали з собачку додому?
