Я не могла повірити, що цього року вперше за все життя святкуватиму Новий рік сама. Та ще й де? В порожньому гуртожитку! А все через той злощасний іспит.
Я пробувала вчитуватися в конспект з предмету, в якому майже нічого не тямила, але моя уява малювала мені жахливу картину: моя мамуся святкує зовсім сама. Ніхто їй навіть шампанське не допоможе відкрити під бій курантів! Тяжко мені було на душі від однієї лише думки про це, а ще важче було думати про здачу іспиту в найсуворішого і найзануднішого викладача у всьому світі – у Володимира Миколайовича.
Усі студенти називали його снобом. І я не могла із цим не погодитися. Він змушував нас усно відповідати на білети, чіпляючись до кожного слова. А потім на студентів, які напам’ять розповіли відповіді на усі питання свого варіанту, чекав сюрприз – додаткові запитання від викладача. В цей момент і розпочиналася так звана гра на виживання.
Якщо він не почув те, що хотів би почути – готуйся до талону. Бо всі знали життєве кредо Володимира Миколайовича: “Талон – це чудова можливість вивчити предмет ще краще!”
Мої тривожні роздуми розвіялися, коли в кімнату вбігла моя сусідка Аня:
– Уявляєш! Мені Сноб дозволив здати іспит не 30 числа, а 28 у складі іншої групи. Не сиди, біжи, може, й тобі пощастить.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я, окрилена надією, помчала чимдуж на кафедру, але лаборант повідомив мені, що викладач вже пішов. Побачивши траурний вираз на моєму обличчі, він поспішив додати:
– Біжіть, може, ще наздоженете.
Коли я побачила біля воріт університету знайому постать, з усіх сил почала кричати:
– Володимире Миколайовичу, заждіть! Зачекайте!
Він повільно розвернувся, уважно на мене поглянув і сказав:
– Мій робочий день завершився кілька хвилин тому. Приходьте завтра.
– Так, так. Але мені дуже потрібна ваша допомога, – відповіла я, намагаючись перевести подих.
– Ну, якщо так, тоді я вас слухаю.
– Ви дозволили моїй одногрупниці здавати іспит 28 грудня. Я би теж так хотіла, якщо це можливо. Мені дуже потрібно.
– Нагадаю вам, що ваша подруга Анна – найкраща студентка на курсі, тож вона вирушає в подорож за програмою обміну студентів. Оце справді важливо. А у вас що? – суворо запитав викладач.
Я зрозуміла в той момент, наскільки абсурдно і смішно звучатиме моє прохання. Тож я тільки пробуркотіла:
– У мене просто мама…. Не звертайте уваги. Вибачте мені, – я вже готова була втекти, аби уникнути пильного погляду Сноба, але він крикнув мені в спину:
– Через вас я стою під воротами університету 10 хвилин, хоча міг би вже бути на пів дорозі до свого дому. Тому, будьте такі ласкаві – вислухайте і ви мене. Що з мамою?
– Та нічого серйозного. Я просто не хочу, щоб вона залишалася сама на свята. У неї, крім мене, нікого більше нема. Я завжди приїжджаю на Новий рік до неї, а як же тепер?
– І справді, нічого серйозного… Але ви приходьте, Надіє, 28 числа. Я прийму у вас іспит. Але готуйтеся добре, бо ви мої правила знаєте.
Чоловіка давно вже й видно не було на території університету, а я продовжувала кричати йому вслід:
– Дякую вам, дуже-дуже дякую!
З одного боку, я була надзвичайно щасливою, а з іншого – навіть не уявляла, як вивчити увесь матеріал за декілька днів. Аня намагалася мене втішити, але я розуміла, що вона нічим не допоможе. Конспекти конспектами, а свій мозок вона віддати мені точно не зможе, як мені цього не хотілося б.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
На іспиті я тремтіла так, що чутно, мабуть, було стукіт моїх зубів. Ми з подругою ще й останніми мали доповідати. Я вже думала, що до кінця цього дійства не висиджу.
Аня пішла до бою, а я сиділа над листком, намагаючись зрозуміти те, що декілька хвилин тому написала. Моя розумна подруга швидко відстрілялася, радісно схопила залікову книжку, підморгнула мені і вибігла в коридор.
Настала моя черга. Відчувала я себе так, ніби на каторгу іду. Відповіла на питання білету, але Сноб вже був готовий завалити мене купою додаткових.
Аж раптом за вікном пролунали гучні удари, і все небо засяяло кольоровими іскорками. Мабуть, школярі не дочекалися Нового року і запустили феєрверк.
В той момент викладач чомусь замовк, ніби в рот води набрав. Я поглянула на нього і неабияк здивувалася: Володимир Миколайович дивився на все це дійство очима, повними дитячого захвату і захоплення. Він не міг перевести погляд, настільки його вразило це видовище.
Він ще довго дивився у вікно, навіть коли кольорові іскри зникли з темного зимового неба, спершу мовчав, а тоді заговорив:
– Ви знаєте, після війни так було мало радості. Тільки діти розуміли, як сильно її бракує. Тож напередодні Нового року ми робили все можливе, аби серця дорослих бодай на мить відчули спокій, мир і хоча б трохи щастя. Ми з сестрою прикрашали ялинку іграшками, які зробили своїми руками, співали веселі пісні і розповідали віршики. Але одного разу я цілий рік готувався до новорічних святкувань. Надихнула мене казка, яку мені читала мама. В ній йшлося про те, як з неба зникли усі зірки, і маленький хлопчик вирішив виправити цю ситуацію, освітивши темний небосхил тисячею бенгальських вогнів. Тоді я й вирішив зробити щось схоже.
Він усміхнувся сам до себе, а потім продовжив:
– Найважче було знайти усі необхідні матеріали для моєї ідеї. Довелося мені попрощатися з колекцією марок та ножиком. Але у мене все вийшло. 3 ракети власного виробництва! Я повірити не міг. Витяг маму та сестру на вулицю, аби продемонструвати їм своє шоу вогнів. Перші 2 ракети заіскрилися, як я і планував. Бачили б ви обличчя моєї сестрички – стільки щастя і радості! От з 3 я прорахувався. Вона вистрілила і врізалася просто в дерев’яний сарай. Добре, що ми його швидко загасили.
Я сиділа і намагалася навіть не дихати, аби не перебивати розповідь Володимира Миколайовича.
– Дісталося мені тоді від мами. Ні, вона не кричала. Просто не хотіла зі мною розмовляти. А я й не знав, як їй пояснити, що я це робив тільки заради неї. Мама стояла і довго дивилася на світлину нашого батька, який загинув на війні, потім поглянула на мене, обійняла мене і сказала розшукати під ялинкою подарунок, який для мене залишив святий Миколай.
Викладач сумно опустив голову і закінчив свою розповідь:
– Моя мама давно померла, але моя любов до феєрверків досі жива, хоч я більше ніколи не пробував їх виготовляти самотужки. Я ж їй пообіцяв.
Тоді він простягнув руку до моєї залікової книжки, відкрив її, поставив мені “4” і сказав:
– Обійдемося без додаткових запитань. У вас на це часу немає. На вас чекає мама. Поспішайте до неї. Бажаю вам веселих свят!
– Дякую вам, щиро дякую, – я не могла повірити, що жахлива сесія позаду, а я тепер вільна.
На радощах я вийняла з сумки жменьку шоколадних цукерок, які завжди привожу для своєї мами.
– Невже їх досі виготовляють? – здивовано запитав викладач. – Дякую! А тепер біжіть.
Після того іспиту я більше нікому не дозволила називати снобом таку прекрасну людину. Всі дивувалися, чому це я раптом до нього в адвокати записалася, а я відповіла:
– Просто тому, що ми обоє в захваті від феєрверків!
Чи вразила вас ця історія?
Який ваш найяскравіший спогад з дитинства?
Ви повинні навчити цих речей своїх дітей для їхньої ж безпеки!
Дочка мого чоловіка не хоче зі мною спілкуватися, і ось, на своє весілля вона батька запросила, а мене ні. Мене це нітрохи не зачіпає
Не зможу я без вас, – сказала вона. Не вийде у мене. Куди ж я вас – ви мої рідні коти
Коли вас обіймає правильна людина, все змінюється
Півторамісячне цуценя впало з неба і дивом вижило
Якось чоловік зробив мені зауваження, що я погано готую. Тепер він готує собі сам
Бог ніколи не запізнюється – все відбувається у свій час
16 фотографій, які підтверджують, що ті найщасливіші випадковості все ж існують
Я рада, що після всього, що я пережила, у мене прокинувся материнський інстинкт. Тепер мені хочеться віддавати своїй донечці всю свою любов
9 ознак, які свідчать про те, що у вашого чоловіка є коханка
А невдовзі, мене звільнили. Сказали, що в дитячому будинку не потрібно настільки сильно привикати до сиріт або ж ставитися до них по-особливому
11 фільмів, сюжет яких змушує затамувати подих до останньої хвилини
Як мені вмовити дружину не подавати на аліменти? Буде собі жити в моїй квартирі, дітей вона любить, а на мене їй байдуже
Вам краще віддати Катю. Ви вже старенький, з роками буде все важче доглядати за дівчинкою
Топ сміливих стрижок, які вибирають лише впевнені в собі жінки
Дужe пoтужнa icтoрiя прo гнiв, який знищує нac зceрeдини! Вoрoття нaзaд нiкoли нeмaє!
– Та ж Іван твій ще зовсім молодий! куди йому женитися? І на цій пройдисвітці! Можете тепер гроші ховати
Танець тисячі рук
10 причин, чому Діви – кращі дружини і подруги
