Нарешті я дочекалася серпня – довгоочікувана відпустка. Зібрала валізи, купила квиток на потяг та поїхала на море в Одесу. Пляж великий, багато людей, вода чиста. Однак, мені не це запам’яталося.
Декілька днів поспіль я бачила одну і ту саму бабусю. Вона часто гуляла з малюком. Здається, що йому було всього-на-всього декілька місяців. Вигляд у бабусі був, м’яко кажучи, просто жахливий. Видно, що старенька дуже втомилася гратися з дитиною. Весь час тримала його на руках, годувала, возила у колясочці та співала колискові.
Була і ще одна пара. Намагалися прикрити малюка від сонця, але всі парасолі та великі шезлонги знаходилися на іншому кінці пляжу. Тому бабуся вовтузилася з коляскою та ледь тягла її по піску. Ну а в таких місцях дуже шумно, хтось слухає музику та голосно сміється. Тому малюк часто прокидався та плакав. І так кожні 5 хвилин.
Чесно кажучи, мені аж неприємно стало на таке дивитися. Навіть відчувала себе винною. Адже я спокійно лежу, засмагаю на сонечку, читаю книгу, а старенька бабуся не може заспокоїти малюка та і коляска застрягла. Ну я встала й допомогла їй принести важкі сумки. А де були батьки малюка – не знаю. Здається, що їх не турбувала дитина та бабуся. Вони або розважалися на барі, або ж плавали у морі.
І таких парочок тут багато. Наприклад, у кафе прийшла велика родина. Замовили піцу, коктейлі, обрали гарне місце на терасі. Коли ж офіціант приніс замовлення – то малюк прокинувся. Молода мама навіть оком не повела, почала одразу пити свій напій. А старенька бабуся підстрибнула на ноги, ледь не перехилила весь стіл, підняла дитину на руки та пішла геть.
– Ви пообідайте, а я з ним погуляю, – сказала бабуся. Хоча сама навіть не встигає покуштувати шматочок піци. Звісно, що подружжя все з’їло, а бабусі навіть нічого не лишилося!
Однак, найгірше – це діти, трішки старші. Вони так хутко бігають по пляжі, що старенька бабуся ледь за ними встигає. Або ж капризують – то жарко, то холодно, то хочуть у водичці купатися, то вже на сонці засмагати чи взагалі вимагають купити дорогу солодку вату або ж іграшки. Бідолашна бабуся навіть не встигає присісти. Але ж їй також треба відпочити. І куди дивляться батьки? Розумію, що море – це відпочинок, але не варто всю відповідальність за дитину перекладати на літніх людей.
Ось досі згадую ту поїздку. Можливо, що така допомога – це бабусина ініціатива. Нехай молоді батьки розважаються, залишаться удвох, а вона час з онуком проведе. Але не варто забувати про те, що їй також потрібен відпочинок. Ну не може бабуся з ранку до ночі бігати навколо малюка, поки інші байдикують. Це дуже егоїстично. Є ж багато цікавих екскурсій, розваг для людей старшого віку. Та просто прогулятися містом, відвідати цікаві архітектурні пам’ятки!
Або ж хтось з подружжя запропонував оплатити всі витрати. І бабуся почувається винною та намагається бути корисною у такій поїздці – виконує роль няні. Адже зараз це дуже дороге задоволення – що відпочинок, що наймати власну няньку.
Правда, за весь час я не бачила.. дідусів. Здається, що вони категорично проти такого добровільного “рабства”. А ось у бабусі завжди добре серце, прийде на допомогу. І тому замість відпочинку у неї нова цілодобова робота.
А ви погоджуєтеся з такою думкою? Чому?
