На кухні кипіла робота – Ліда готувала на зиму консервацію. Кип’ятила банки, у каструлях нагрівалася вода, а весь стіл був закладений овочами.
Відчинила вікно, щоб холодне повітря зайшло у кімнату, адже було дуже спекотно. Присіла на стілець, бо вже у голові запаморочилося. Такий щедрий врожай на городі. Декілька відер помідорів, огірків зібрала та треба обов’язково закрутити їх. А ще смачні абрикоси, виноград, груші, яблука – такий смачний компот буде. Вже з самого ранку Ліда порається на кухні. Як робот дістає банки, швидко все закручує та кладе під ковдру.
Чула, як прийшов з роботи чоловік Петро. Він мигцем зазирнув до кухні та зрозумів, що тут йому місця нема. Ще й не можна відволікати жінку від роботи – раптом з рук випаде банка й трісне? Ох, краще не потрапляти жінці під гарячу руку. Тому Петро вийшов у сад й присів на лавку. Оглянув своє господарство – великі дерева, на яких виблискують соковиті яблука. Вже майже зібрали всі кабачки, помідори, моркву, огірки, цибулю, виноград. Декілька днів поспіль після роботи чоловік брав драбину та йшов у сад.
А вже осінь надворі, треба робити запаси на зиму. Ліда немов сама не своя. Бігає по городі, перевіряє, чи не пропустили вони щось на грядці. Зранку встане, поїде у магазин, купить все необхідне та до ночі робить консервацію. У льосі вже нема місця для нових банок, тому жінка все на кухні під теплу ковдру ховає. Приготувала 10 банок домашньої аджики, кабачкової ікри, а про мариновані помідори та огірки й годі говорити, Петро досі не може порахувати правильно.
– Кохана, та не треба так багато готувати. Ще за минулу зиму не доїли, а ти все нове робиш.
– Не доїли, бо не смачно їм було. Так сказала Неля! – нервово відповідає Ліда.
Майже рік тому жінки посварилися через якусь дрібницю у побуті. Відтоді Неля не телефонувала та не приїжджала у гості до стареньких.
– Я не люблю таке їсти. Там оцет, вода гаряча. Це ж хімічна реакція відбувається прямо у вас під носом!
– Ти натякаєш на те, що я тут отруту для тебе роблю?
– Ні, ти все не так зрозуміла! Просто у нас вдома ніхто такого не їсть, а ви щоразу передаєте по декілька банок. Я їх просто викидаю геть.
Ліда досі пам’ятає ту сварку з невісткою. Тепер взагалі не телефонує ні до сина, ні до Нелі. “Якщо їм у місті так добре їсти те магазинне, то нехай, я старатися для них не буду!” – думала старенька та закручувала міцно банку з огірками.
Дістала старенький зошит з полиці. Деякі сторінки були у великих плямах, чорнило вже затерлося, все ледь трималося на тоненькій нитці. Гарним почерком виведені всі букви, немов писали під лінійку. Одягнула окуляри з товстими лінзами та провела зморщеною долонею. Звірила рецептуру – декілька ложок солі, оцет треба додати потім. Головне взяти саму ту фірму від виробника, бо вона надійна. Все має бути бездоганно, щоб гості аж пальчики облизували! Цей рецепт їй розповіла ще бабуся у дитинстві. Згадувала, як вона маленька стояла біля плити та дивилася, як старенька тремтячими руками набирала з колодязю воду. Запалювала свічку та готувала смачні закручені помідори.
Закрила зошит та обережно поставила на стіл. Вже сонце сідало за обрій. Вирішила вийти на подвір’я, відпочити від справ. Присіла біля Петра. Він її ніжно обійняв та поцілував у сиву голову.
– Подзвони Нелі та скажи, що я помідори та огірки зробила. Можливо, міська панянка не буде крутити носом та спробує моє частування.
– Гаразд, кохана. Ти відпочинь, а я піду на кухню та допоможу.
– Ой, сиди, помічник знайшовся! Я сама все зроблю, бо ти ще всі банки розіб’єш і треба буде знову їхати в місто.
Вони дивилися, як на вечірніх променях сонця виблискують рум’яні яблука…
А ви любите консервацію?
