Вінничанин Віталій Ковтуновський шість місяців боронив нашу державу. За цей час лише раз він зміг повернутись додому, щоб вперше зустрітись зі своєю новонародженою донечкою.
Віталій загинув у Мар’їнці в середині лютого.
Яна, дружина чоловіка, розповідає, що вони мали багато спільних планів: і те зробити, і туди з’їздити, і тих побачити. Але все обірвала повномасштабна війна. Перші місяці чоловіка не мобілізували, оскільки жодного військового досвіду він не мав: не служив навіть в армії.
Та одного липневого дня автівку Віталія зупинили, вручивши повістку. Чоловік одразу пішов до військкомату, де його чекали мобілізація, коротке базове навчання і шлях до Донеччини… Віталій пройшов справжнє пекло на землі: курахівський, соледарський, мар’янський напрямки.
Подружжя мріяло про дітей: у вересні Яна народила донечку. Віталій відпросився у восьмиденну відпустку, щоб похрестити доньку. Він не хотів з цим спішити, казав: “Краще в мирний час, після перемоги”. Але дружина наполягла на своєму. Тепер побратими Віталія згадують, яким той повернувся з відпустки щасливим. Чоловік радів, що має тепер свою рідну принцесу.
Востаннє Яна говорила з чоловіком у лютому. Каже, що Віталій був якимось беземоційним. Запитав, як справи у родини. Почув, що все добре. Сказав, що в нього так само. А потім попрощався і поклав слухавку. Вночі написав повідомлення, що любить їх, а після цього перестав виходити на зв’язок. А через кілька днів їй зателефонували: «Прийміть наші співчуття, ваш чоловік загинув у Мар’їнці. Його доставлять у Вінницю. Вам скажуть, коли можна буде забрати тіло». 
“Я не вірила в те, що почула. Кажуть, Віталік загинув. Мій Віталік! Це точно помилка. Він живий! Просто не виходить на зв’язок. Може, щось дійсно сталося, але не те, що вони мені говорять. Просто переплутали. Але ні. Ми поховали його з відкритою труною. Я стільки історій чула про те, як від інших солдатів залишаються лише окремі частини, які збирають у пакети, а потім кладуть в гроби. Добре, що в нього руки й ноги були цілими”, — каже дружина загиблого Героя.
Яна не знає точних деталей смерті чоловіка. Їй лише сказали, що їхні позиції обстріляв ворог. Хтось каже, що в ту ніч загинуло четверо, інші – що лише двоє. Та одне Яна знає точно: вона ніколи не дізнається, як саме вона втратила чоловіка, а її діти – батька.
“Поки я не знаю, як розповісти дітям про все це. Чи зможу підібрати правильні слова? Як вони на це відреагують?” — говорить Яна.
