– Ти знову за своє? А рідній матері нічого не хотів подарувати? Що роками тоді їсти готує, пере і прибирає? От і котися до своєї Діани! – нервувалася Алла Петрівна.
– Не починайте знову свої істерики! Набридло! Не можу більше цього слухати! – син гримнув дверима і ще довго не повертався додому.
Жінка розплакалася і набрала свою подругу:
– Алло, Люська? Слухай, горе в мене!
– Що сталося, Аллочко?
– Син! Зрадив мене, уявляєш? З тією видрою! Добре, чекаю тебе!
Через 15 хвилин вони вже пили чай і обговорювали ситуацію:
– Він пішов на роботу і вирішив першу зарплату витратити на дівку! Золото їй подарував! А різній матері навіть цукерки не посмів купити! Я це розуміти? Хто вона йому, на один раз? Я рідна мати! Я мала отримати подяку!
– Що то за дівчина?
– Маринка, з його університету. Не знаю, кілька місяців зустрічаються! Але ще ні про що не говорить!
– Слухай. Ти себе згадай, коли вперше закохалася! Ти свого Ігоря була готова “богом” називати. А тут дивуєшся, що син дорогий подарунок зробив!
– Так вона його не заслужила! Це я доглядала його, коли він хворів. Я роками одягаю і годую його! Невже не заслужила хоч якоїсь подяки? Сама виховую вже стільки років! Лишній раз собі нічого не купувала, всі аліменти на нього витрачала!
– Може він хотів справити на неї враження?
– Мені байдуже на неї! Я подумала, що нарешті в сім’ї годувальник буде! Дзуськи! Де йому до матері є діло! Невдячний! Та і дівка мені не сподобалась. Подивимось чи вона буде варта такого подарунку!
Минуло кілька місяців. Сина забрали в армію.
– Мамо, дзвонив друг. Казав, що бачив Марину з іншим хлопцем. На мої повідомлення вона не відповідає! А розмовляти телефоном все немає часу! Що мені робити?
– Ой, лишенько! Та і я чула, що вона то з одним, то з другим машиною возиться. Я не хотіла тебе засмучувати. Не хвилюйся! Ти швидко її забудеш. Ще не одна така буде! Як повернешся, то не забудь забрати в неї той браслет!
– Ви що, це був подарунок! Так ніхто не робить!
– Ти добре подумай! Мати поганого не порадить.
На порозі стояв її худий син. Повернувся додому з букетом для матері:
– Ой, синочку! Які квіти! Ти так змарнів на личку! Але фігуру добре підтягнув! Нічого, я швидко тебе відгодую! Мий руки й проходь на кухню! Там все готове, тепленьке.
Син з апетитом їв мамин борщ. Він так хотів її домашньої їжі, а ці пампушки з часником. Зрозумів, що не цінував працю матері.
– Синку, я вже поговорила з дядьком Толіком. Він чекає на тебе у своїй автомайстерні! Навчить усього, що вміє. Будеш першокласним спеціалістом. Ще й зарплату хорошу обіцяв!
– Дякую, рідненька! Обов’язково піду!
З часом син вбувся на новій роботі й вже отримав першу нагороду. Пішов у ювелірний магазин за сережками для мами. Вибрав золоті зі смарагдами, якраз під колір її очей!
– Мамо, я вдома! Тримай! Це тобі!
– Привіт! А що це ти приніс? – жінка з нетерпінням відкрила коробочку і побачила блискучі сережки. – Яка краса! Дякую, сину! А я вже думала, що ти став геть невдячним! Але ж до чого я їх носитиму? Точно! Зачекай.
Жінка пішла в кімнату і стала переглядати свою шкатулку з прикрасами.
– Ось! З цим браслетом буде саме те, що потрібно! – вона повернулась до сина.
– Якийсь знайомий браслет!
– Так! Ти дарував його своїй Маринці!
– Що? Як він опинився в тебе?
– Як? Пішла та й забрала! Ще не вистачало, щоб він залишився в неї! Знаєш скільки їй ще надарують такі наївні, як ти? Цей браслет мав належати мені! Вона навіть не хотіла його віддавати, але я наполягла!
– Ти як завжди! Якщо не запхаєш свого носа, то не переживеш!
– Ти так зараз думаєш! А з’являться у тебе власні діти, тоді зрозумієш, як не легко їх виховувати! Піду до своєї Люсі, похвалюся! Ні, краще запрошу її на каву! Алло, Люська! – вона задоволено вийшла з кімнати, їй не терпілося показати нові сережки.
Справді, батькам хочеться отримати від дітей подяку. Для когось буде достатньо теплих слів, а хтось хоче цінного подарунку. Адже вони витратили стільки часу і сил на їхнє виховання – нехай тепер віддячують і допомагають.
Чи правильно вчинила Алла Петрівна?
