Часто ми зустрічаємо в житті дуже успішних людей, які досягли всього того про що мріяли, чого прагнули всім серцем. У нашій голові виникає питання: “Як їм це вдалося? Чому у мене так не виходить?”
Виявилося, існують чіткі правила, яких слід дотримуватися тим, хто має ціль, але ніяк до неї не добереться.
Команда “Цікаво про” пропонує 8 підказок, які допоможуть Вам стати бодай на крок ближче до того життя, про яке ви давно мрієте.
Не робіть те, що не подобається
Іншими словами, навчіться казати іншим “Ні!”. Якщо ви витрачаєте енергію на справу, яка взагалі вам не до душі тільки тому, що хтось вирішив скористатися Вашою добротою, то звідки ж візьмуться сили на те, що для Вас справді є важливим?
Бути добрим і бути зручним для інших – це зовсім різні поняття. Не плутайте!
Не підкоряйтеся думці більшості
Якщо Вам здається, що сила в кількості – тоді ви глибоко помиляєтеся. Звісно, варто іноді прислухатися до порад авторитетних для Вас осіб, але от відмовлятися від своїх планів тільки тому, що кільком Вашим друзям щось не до вподоби – неправильно і безглуздо.
Не підлаштовуйтеся під чужий настрій
Якщо Вас оточують самі лише буркотуни і зануди – необов’язково одразу натягувати на себе їхні емоції та спосіб життя. Хто сказав, що відрізнятися погано? Можливо, саме Ви будете в компанії тим промінчиком сонця, і навчите інших бачити в сірих буднях щось по-справжньому прекрасне.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Не чекайте від когось допомоги
Розраховувати можна лише на себе, особливо, якщо це стосується Вашої роботи. Та й в житті все так само! Ніхто не знає, як зробити Вас успішними, щасливими чи реалізованими – це відомо лише Вам! Тому беріться до справи – будуйте своє життя так, як вважаєте за потрібне. І пам’ятайте: не помиляється тільки той, хто нічого не робить
Не розраховуйте на вдачу
Довіряти власній інтуїції – це одне, а от сидіти і чекати, коли ж вам поталанить, і на голову з неба впаде кілька тисяч доларів – зовсім інше.
Не посперечаєшся з тим фактом, що, на жаль, не все в нашому житті залежить від нас самих… Але те, на що ми маємо вплив, може змінюватися на краще, якщо ми будемо хоча б трохи над цим працювати.
Інвестуйте і не бійтеся ризикувати
Хто не ризикує – той не лише не п’є шампанського, але й не отримує великих прибутків. Якщо ви будете ховати всі свої заощадження в старі книжки домашньої бібліотеки, то Вам ніколи не вдасться відкрити справу своєї мрії.
Інвестування теж має бути грамотним, але якщо ви певні, що ваші внески зможуть принести хороші плоди – тоді варто наважитися на цей нелегкий крок.
Відпускайте минуле
Наші спогади і минулий досвід не завжди є чимось хорошим. Іноді вони нагадують якір, що стримує корабель, який би міг легко і швидко розсікати бурхливі хвилі океану.
Тільки вчора на вас насварив керівник, і тепер вам страшно подавати нові ідеї? Забудьте! Це було вчора. Ніч минула і настав новий день – нова сторінка в історії Вашого життя, в якій не варто давати головну роль страху і невпевненості в собі.
Не накопичуйте негатив
Хочете поплакати – плачте, хочете покричати – кричіть. Можна навіть кілька тарілок розбити, якщо це допоможе Вам позбутися негативних емоцій, але тримати їх в собі і накопичувати роками – це найгірше, що Ви можете зробити з власною психікою. За таке вона вам точно не подякує.
Не бійтеся своїх емоцій. Якими б сильними і некерованими вони вам не здавалися – Ви все одно здатні взяти над ними контроль.
Яка порада сподобалася Вам найбільше?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото ілюстративне
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
