Я тоді декілька днів лежала у лікарні, адже часто хворіла. Це діти мене попросили підлатати здоров’я, адже хвилювалися. Разом зі мною у палаті була Неля Ігорівна, дуже балакуча жінка. Ми потоваришували та разом ходили на всі процедури. Якось я затрималася та повернулася пізніше до палати. Бачила, що вона тихо плаче та з кимось розмовляє по телефону. Вирішила розрадити подругу, а вона мені розповіла про свою нелегку долю.
Виявилося, що жінка все життя пропрацювала медсестрою у селі. Мала хорошого чоловіка, який міг зробити усе, що необхідно по господарству. Тому, навіть коли був на пенсії, то підпрацьовував майстром. Люди самі йшли до нього із проханнями та платили нормальні гроші.
Ще й мали вони своє господарство, городи. Також, трьох дітей на ноги поставили. Дочок повіддавали заміж, допомогли їм збудувати домівки у райцентрі, а синочок одружившись пішов жити у сусіднє село. Неля і чоловік назбирали грошей на старенький запорожець, аби можна було їздити до дітей, адже любили їх понад усе. Проте, сварок між дочками не оминули. Посварилися на пустому місці.
Моє життя у раю перервалося тоді, коли мій чоловік пішов із цього світу. Дуже важко було пережити його смерть. Вирішила, що пора написати заповіт. Проте, нотаріус її шокував. Сказав, що старша дочка подала документи про те, що постійно жила з батьками, завжди доглядала, тому претендує на весь будинок. Менше дочка теж далеко не втікла і заявила про свої права.
Жінка нічого не розуміла, адже дочки раніше ніколи не сварилися так сильно, а тут ще й з нею почали сваритися за хату.
Вони розібрали повністю майстерню в якій працював мій чоловік, навіть те дерево, що було не наше продали, а коли згадали, що ми маємо стару машину і на тій глум здійнявся. Було видно, що жінка дуже переживає за це все, але тішив її син, адже саме він потурбувався про те, аби жінка побула в лікарні та трохи підлікувалася.
Раптово зателефонував телефон і хоч я сиділа далеко від неї, та все одно чула, як до неї кричала котрась із дочок, вона вимагала переписати на неї машину, погрожувала, що вижене стареньку на вулицю, а слухавка мимоволі вислизнула з рук Нелі і їй стало зле.
Звісно, я швидко покликала лікаря, їй вкололи щось і вона заснула.
Через 10 хвилин до неї знову зателефонувала донька. Не хотіла турбувати подругу, тому сама відповіла на виклик
– Я тебе попереджаю, що…..
– Ану тихо! Як ти смієш до матері говорити? Вона старенька, серце хворе, через ваші сварки ледь на той світ не пішла. Хочеш стареньку довести? І як вам не соромно, рідні сестри, а так ворогуєте, немов пес та кіт! Краще б приїхали та провідали стареньку, бо їй погано без вас, – та кинула слухавку.
Ніколи б не подумала, що колись повчатиму чужих дітей повазі та любові. Не шкодую, що тоді відповіла на дзвінок. Я лиш хотіла допомогти своєї подрузі.
А ви погоджуєтеся зі словами жінки? Що б ви порадили зробити пані Нелі у такій ситуації?
