Всі витрачені сили можна вважати марними.
У твоєму серці не знайдеться справжньої любові до іншої людини, поки ти не навчився приймати себе. Навіщо силою вдавати прихильність до оточуючих, якщо вона не йде зсередини? Бо так заведено у суспільстві? Однак з цього не вийде нічого хорошого, а весь час і сили будуть витрачені даремно. Краще направити усі свої ресурси на першочергову любов до себе.
Без прийняття і любові до самого себе ти не зможеш віддавати ці почуття комусь іншому. Можливо, ти не будеш помічати різниці і навіть не здогадуватимешся про проблему. Все ж вона є. Справжня любов йде зсередини. Вона не потребує зусиль і не залежить від зовнішніх чинників.
Проте це неможливо відчути, якщо ти постійно незадоволений собою. Регулярна критика, самоприниження та нехтування власними потребами не допоможуть тобі сяяти і випромінювати радість. Однак якщо ти почнеш цінувати себе, розуміти власну унікальність і приймати недосконалість, то ти зможеш щиро полюбити інших.
Лише тоді ти будеш мати в душі те, що зможеш віддати людям і світу.
А ви любите себе? У чому це проявляється?
