Бути вихователем у дитячому садку дуже непросто. Адже дітей 30, а я одна. Доведеться докладати чимало зусиль до виховання нового покоління.
Дуже часто вихователі, особливо державних садків, відчувають себе недооціненими. Оскільки більшість батьків вважають, що вони нічого не роблять, лиш граються з дітьми цілий день. Але це насправді не так.
Зрештою, ця думка з’явилась через те, що у групі дуже багато дітей і приділити достатню кількість уваги усім діткам буває непросто. Фізично неможливо.
А це ж потрібно навчити основам арифметики, писати букви і складати склади докупи. Зліпити якусь іграшку з пластиліну теж потрібно підійти до кожного і допомогти, показати.
В їдальні за всіма теж потрібно дивитись, когось ще потрібно вчити тримати лодку в руках, адже вдома їх цього не вчили.
В приватних садочках в групах менше діток, тому вихователям набагато легше. Там може бути 15 – 17 дітей. І тому часто приватники користуються цим козирем.
Проте у приватних садках ти стаєш не порадником і помічницею у вихованні дітей, а обслуговуючим персоналом. Батьки дуже багато вимагають. Ти повинна усім подобатись, аби тебе не вигнали: догодити дітям, батькам, адміністрації. Хоч і зарплата там вища, та ставлення не краще!
Я вважаю, що навіть 15 дітей – це уже багато, а 30 – нереально. В таких умовах не навчиш дітей всього, чого повинен.
До кожного потрібно знайти підхід, діти ж усі різні. Деякі мають свої особливості, їх теж потрібно враховувати.
Так, мені можна і заперечити. Ви скажете: “Ти ж сама туди працювати пішла! Чого ти очікувала? Це твій вибір!”
Мій вибір – це працювати з дітьми, допомагати їм розвиватись, бути для них другом. І найголовніше, бути потрібною, там де я працюю.
А що ви думаєте про ситуацію з дитячими садочками у нашій країні?
