Мій чоловік Андрій родом з села. Почали зустрічатися давно, тоді ще студентами були. Зараз вже рік, як ми одружені, живемо у великій квартирі в центрі, яку мені колись подарували батьки. Я кохаю свого чоловіка, однак є невеличка проблема у нашому сімейному житті – його родичі.
Щовихідних у гості приїжджають, ще й без попередження. Спершу я радо приймала родичів, однак, з часом квартира перетворилася у готель. Ось, наприклад, субота, вихідний день, я хочу виспатися. Раптом чую, як хтось голосно грюкає у двері. А то на порозі стоїть люба родина та всі посміхаються.
Я намагалася поговорити з Андрієм. Не маю нічого проти гостей, але треба спершу хоча б дозволу запитати.
– Ну а що я маю зробити? Це мої рідні, я не можу їх додому не пустити, образитися можуть. – відповідав ніяково чоловік.
Нещодавно до нас приїхала двоюрідна тітка. Ну звісно, що я про візит нічого не знала. Поставила чайник, хоча б ароматною кавою почастую жінку.
– Андрію, я ж не просто так. У мене старша донька вступила до університету, а житло тут дуже дороге. Вона не хоче жити у гуртожитку. Тому думаю, що варто їй переїхати до вас. Ми ж все-таки родина! – сказала тітка так, немов це звичайне прохання.
Я аж кавою поперхнулася. Андрій мовчки похитав головою на знак згоди.
– Зрозумій, я не можу їй відмовити. Це ж моя тітка!
– А коли ми востаннє до нас у гості мою родину запрошували? Сестру, батьків?
Тоді ми дуже посварилися. Я зателефонувала до тітки й сказала, що на нас вона може навіть не розраховувати. Я господиня та сама буду вирішувати, хто тут житиме.
Наступного дня до нас приїхала свекруха:
– Що це ти собі таке дозволяєш? Що за нахабна поведінка? Якщо ти не хочеш приймати наших родичів у гості, то і син нехай переїжджаєш геть! Не хочу, щоб він жив під одним дахом з такою поганою жінкою.
Андрій мовчки збирав свої речі, а його матуся сипала мене прокльонами. Я просто не могла у це повірити.
– Ну якщо ти отямишся та визнаєш, що була не права, то я, можливо, вибачу тобі! – крикнула свекруха та голосно закрила двері.
Я навіть не плакала. Вже хотіла писати заяву на розлучення, але передумала.
“Ми з тобою чоловік та дружина. Якщо ти цього не розумієш, то залишайся далі жити зі своєю матусею” – написала йому повідомлення.
Сподіваюся, що він повернеться додому. Тепер я зрозуміла цю приказку “хороші родичі ті, які живуть далеко”.
Варто дівчині помиритися з чоловіком? Чому?
