Нещодавно ми купили квартиру для нашої донечки. Але зять категорично проти того, щоб туди переїхати! Адже він чоловік гордий, хоча Іринка вже скоро має народити. Та йому все одно, не хоче від нас “подачок” приймати.
Зараз вони живуть у невеличкій орендованій кімнаті, майже на околиці міста. Та ще й умови там жахливі, адже господиня давно ремонт не робила. Ось хотіли купити новий кран у ванну, то вона не дозволила сантехніку взагалі міняти. Або ж прибити дзеркало у ванну кімнату – кричала, що можуть їй тільки все майно зіпсувати. А про нові меблі й годі говорити, так що навіть одяг донечка прала у тазику з милом.
По рахунку, це вже третя квартира. Вони ще з часів університету разом живуть. З першої їх буквально вигнали геть, адже власник розлучився з дружиною та йому просто не було де жити. Тому ось так за один день діти переїхати на іншу, де умови були ще гірші, адже вибору не було! І хоча вони платили чималі гроші, господиня все одно поводилася з ними досить нахабно. Могла прийти без попередження або ж заглядала у кожен куточок, щоб вони бодай не вкрали у неї якусь чашку чи сковорідку!
Рік тому Олег зробив Іринці пропозицію. Грошей на пишне весілля не було, тому вони просто розписалися та скромно посиділи у кафе. А декілька місяців тому до мене зателефонувала донечка та повідомила радісну новину – скоро у них буде малюк! Тоді щастю не було меж.
Але ж хіба їм буде добре ось так жити на старій орендованій квартирі, де навіть місця нема для колиски? Тоді у нас з чоловіком були великі заощадження та вирішили зробити подружжю невеличкий подарунок – купили їм велику трикімнатну квартиру у центрі міста. Поруч є парк, дитячий садок та всі необхідні зручності! Ще й новобудова, тому ми швидко зробили ремонт.
Тоді у донечки було день народження та ми вирішили не відтягувати. Вони запросили нас у гості, планували просто на кухні випити чаю з тортиком. Ми привітали її зі святом та вручили ключі від квартири. Все ж готово для життя, залишилося тільки речі перевезти! Та й до народження первістка залишалося не так багато часу.
Але зять так скривився, немов цілий лимон проковтнув. Тоді швидко встав за столу та сказав, що хоче спати. Грюкнув дверима, а ми ще сиділи на кухні та обговорювали переїзд.
А наступного дня до нас зателефонувала Іринка та сказала, що має зі мною серйозно поговорити:
– Мамо, дякую, що купила з татом нам квартиру. Але, на жаль, ми не можемо прийняти такий подарунок від вас. Олег проти того, щоб ми переїжджали. Він боїться, що ви будете до нас часто приходити та поводитися так, немов ми вам винні. Але й дійсно так є. Бо ця квартира – задоволення дороге, нам й в орендованій добре жити.
Та Олег не вперше себе так поводить. Бувало, що запросимо його у гості на дачу – відмовляється, постійно у нього в останній момент плани змінюються. Але до своїх батьків ледь не щовихідних їздить та всі свята з ними проводить. Ось і зараз, коли ми вирішили їм допомогти, то починає носом крутити! Вже й донька з ним говорила – марно, не хоче її взагалі слухати. Але чому моя Іринка повинна відмовлятися від комфорту тільки через те, що Олег такий гордий чоловік?!
А що б ви зробили на місці жінки? Який ви бачите вихід з такої ситуації?
