Декілька років тому я вийшла на пенсію. Зараз живу з чоловіком у нашому будинку. У мене є дві сестри. Олена старша від мене на 3 роки, а Анна – молодша на 2. Вони живуть недалеко одна від одної, а нас розділяє приблизно 100 км.
Раніше Олена регулярно приїжджала до нас гостювати. Вона проводила у нашому селі по 2 тижні. Звичайно, що всі витрати на дорогу і харчі були за наш кошт. Сестра насолоджувалася природою і комфортно почувалася в нашому великому домі.
Анна також приїжджала зі своїм кавалером 1-2 рази на рік. Без застілля ніколи не обходилося. Кожна зустріч була бажаною та приємною. А от я рідко виривалася до сестер. Навідувала їх раз в 3-4 роки. Адже господарство залишити не так легко.
Приблизно два роки тому молодша сестра зі своїм співмешканцем вкотре приїхали до нас. Напередодні й Олена гостювала, але вона встигла полетіти на море. З Анною ми домовилися про зустріч, обговорили деталі, тому я чекала на її приїзд.
Та коли вони з’явилися біля брами, то я одразу побачила, що атмосфера напружена. Запросила пару на обід, але в дім зайшла лише Анна. Я ж поцікавилася, що трапилося з її супутником. Та відказала, що він незадоволений нашим прийомом, мовляв, замало пошани. Я не стала мовчати, тому сказала все, що думала. І слова сестри переказала, яка теж була доволі критичною.
У ході розмови з’ясувалося, що Олена склала заповіт і все своє майно залишила Анні. У неї ні чоловіка, ні дітей, тому двокімнатна квартира дісталася б комусь з нас. І два роки вони мовчали про те, що рішення вже прийнято.
Варто сказати, що я не потребую ніяких статків, бо живу забезпечено. Ми з чоловіком для цього доклали чималих зусиль. Проте мене обурило, що це все відбулося за моєю спиною. І протягом цього часу Олена продовжувала навідуватися до нас в гості, при чому завжди з пустими руками.
Можливо, заздрість змусила її так вчинити? Адже в мене є сім’я, діти та внуки. Та хіба можна так ставитися до рідної сестри?
З Анною ми попрощалися, а з Оленою перестали спілкуватися. Старша сестра сама припинила відповідати на мої повідомлення, хоча раніше ми списувалися практично кожного дня. А коли молодша хотіла далі дискутувати на цю тему, то я одразу дала їй зрозуміти, що не зацікавлена в цьому.
З того часу пройшло два роки. За цей період ми жодного разу не бачилися. Мені сумно, що все так сталося. Однак я ніколи не давала причин так зі мною поводитися. Прикро, що на старості літ ми розварилися, а не здружилися.
А на чиєму ви боці в цій ситуації?
