– Саша, не беріть іпотеку. Я вам дам гроші.
Саша подумала, що спить і дзвінок мами їй тільки сниться. Вона затисла телефон між плечем і вухом і ущипнула себе:
– Ні не сплю. Мама, спасибі, звичайно. Але у мене питання: де ти їх візьмеш? Ці гроші? Наскільки я знаю, багатого дядечка або тітоньки, від яких міг звалитися спадок, у тебе немає.
– Неважливо. Так береш гроші чи ні?
– Звичайно, беру, мама! Що за питання?
– Через два дні до мене приїдеш, в банк сходимо.
– Дякую, мамуся! Дуже дякую!
Поговоривши з матір’ю ще хвилин двадцять, Олександра попрощалася. Вона поклала телефон на стіл і погладила свій округлий живіт:
– Ну що, заєць? Не підуть мама з татом в іпотечне рабство. І все завдяки твоїй бабусі!
Батько «зайця», чоловік Олександри Артур, ентузіазму дружини не поділяв:
– Ну сама подумай, звідки у твоєї матері такі гроші? Чи швачкам в нашій країні так добре платять, що вони можуть мільйонами розкидатися?
– Накопичила? – невпевнено припустила Олександра.
– Ага, і ще десять разів по стільки ж у швейцарському банку лежить! – розсміявся Артур. – Сашо, рідна, чудес не буває. Щось тут нечисто. Ми візьмемо гроші у твоєї мами. Але ними не скористаємось. Будемо діяти за старим планом: беремо іпотеку. За кілька років розрахуємося, якщо витрати скоротимо. А мільйон покладемо в банк. Хто знає, звідки твоя мама гроші відкопала?
***
– Ласкаво просимо додому, заєць! – Олександра акуратно поставила автолюльку на диван в іншій кімнаті.
– Саша, у нашого сина є ім’я, ну який він заєць? Що за дитячий садок? – Артур, бурмочучи на дружину, почав переодягати сина, якому було п’ять днів від народження.
– За токсикоз і відвислий живіт я маю право його називати так, як мені хочеться. Артур, мама так і не дзвонила?
– Ні, не дзвонила. – чоловік поклав дитину в ліжечко, взяв дружину за руку і повів її на кухню.
Вони попили чай, Артур вручив дружині подарунок за народження сина – милий кулон у формі дитячої ступні. Весь день Олександра намагалася додзвонитися до своєї мами, але безуспішно.
– Мені здається, у мами щось трапилося. – поділилася своїми тривогами дівчина. – Мами останнім часом постійно немає вдома, я як зберуся до неї приїхати, у неї тисяча відмовок відразу. Сама приїжджає рідко, постійно зайнята. Стас теж постійно трубку не бере. О, точно, треба йому зателефонувати, сказати що ми вже вдома!
Олександра дістала телефон і набрала номер брата.
– Привіт, Сашка!
– Привіт, Стас. Нас сьогодні виписали, і ми вже вдома. – похвалилася новоспечена мати.
– Ооо, вітаю. Як богатиря назвете?
«Стас, вечеря готова!»
– Артемом, Артур так вирішив. Стас, у тебе там мама розмовляє? Стас? Алло? – Олександра втупилася на екран телефону. – Артур, я чула мамин голос! Вона у Стаса!
– Може, в гості заїхала? Спробуй ще раз їй зателефонувати.
Олександра пів години намагалася додзвонитися, але всі її спроби не увінчалися успіхом.
– Слухай, я зараз Артема погодую і з’їжджу до Стаса.
– Гаразд. А то ж не заспокоїшся.
***
– Дівчино, я ще раз повторюю тут такий не живе. Я не знаю, куди він переїхав. Я тут живу третій місяць, попереднього мешканця в очі не бачила.
– Дякую. – пробурмотіла Олександра і стала спускатися вниз по східцях.
Вийшовши з під’їзду, дівчина вирішила з’їздити до мами. Раз брат з’їхав з орендованої квартири, а мама була поруч з ним, значить Стас повернувся до неї. Вона написала чоловікові повідомлення, що поїде до мами, і сіла в машину.
***
– Саша? Ти чи що? Тебе не впізнати! Яка ти красуня стала!
– Привіт, баба Таня. Спасибі. А я ось до мами приїхала.
– Так не живе твоя мати тут більше. Переїхала. Квартиру продала і переїхала.
– Як продала? – ахнула Олександра.
– Місяців зо три-чотири вже, вважай. Стас все покупців водив, умовляв. Ось Світлана і піддалася. – пояснила балакуча сусідка. – А як твоя мати гроші-то отримала, вони так лаятися почали. Тут ще жили, речі збирали. Кожен день крики були. Через тебе, я краєм вуха чула. Братик твій з гнилизною, ще в дитинстві було видно, що нічого путнього з нього не виросте!
Олександра знову зателефонувала брату, але ввічлива дівчина повідомила, що апарат абонента вимкнений. «Я все знаю про квартиру. Подзвони мені або я подам маму в розшук!» – Олександра натиснула надіслати і поїхала додому.
***
– Артур! Мама квартиру продала! Пам’ятаєш, вона нам гроші дала? Вони з продажу були. Як вона могла на вмовляння Стаса піддатися? Не розумію. – Олександра з порога почала розповідати чоловікові інформацію, яку дізналася за останні пару годин.
– Нічого собі. Її квартира близько 3,5 мільйона коштувала. Мільйон нам віддала, на 2,5 цілком можна було двохкімнатну купити. Не в самому центрі, але і не на околиці. Саша, твоя мама не маленька дівчинка. Раз продала, значить так треба було.
– О, Стас повідомлення надіслав. Адресу написав. Завтра поїдемо?
– Поїдь. Я з Артемом залишуся. Іди давай, годуй сина.
***
– Знайомим терміново гроші знадобилися. За копійки квартиру віддавали. Площа – як у мами була, нічого не загубилося. Ще тобі дали, щоб іпотеку не брали. Що тебе не влаштовує? – запитав Стас у сестри.
– Чому мовчали? Чому все нишком зробили?
– Саша, ти ж вагітна була. Не хотіли тебе хвилювати. А твій брат молодець, всі клопоти на себе взяв. І тобі добре, і я, як раніше, в трикімнатній живу.
– І на кого ж Стас-молодець квартиру оформив? Чи не на себе? – запитала Олександра.
– На себе, на себе. Ти свою частку отримала. Я маму не кину, доглядати за нею буду, коли вона постаріє. Ми вже про все домовилися. Все, не починай. Скажи спасибі, що тобі грошей дали.
***
– Алло. Привіт, мам. А ми з Артемом з садка йдемо! Сьогодні перший день ходили. Йому так сподобалося, йти не хотів. Мам, що трапилося? Чому ти плачеш? Мама, я зараз за тобою приїду. Все, заспокойся! – Олександра взяла сина на руки і поспішила до машини.
***
– І що, тепер твоя мама буде жити з нами? З Артемом в дитячій? А може, з нами в спальні?
– Артур, говори тихіше, мама тільки заснула. Ось Стас недоумок! І він, і дружина його! Віка ця. Вона мені відразу не сподобалася. Погляд у неї такий … чіпкий. Уявляєш, мама їм там заважає! У трикімнатній квартирі!
– Вмикай ноут, будемо їй квартиру шукати. Мільйон-то цілий, а за три з гаком роки ще й відсотки накапали. Візьмемо їй маленьку, нехай живе. І чорт з ними, зі Стасом і його дружиною.
***
– Артур! Там в двері дзвонять! Відкрий, у мене руки в фарші!
– Відкрию, Сашо, відкрию. А там котлетки скоро?
– Скоро. – розсміялася Олександра.
Вона продовжила ліпити невеликі котлетки і викладати їх на розпечену сковорідку. В думках вона думала, яку кухню купити мамі в її нову квартиру.
– Мила, до нас твій брат з Вікою.
Подумки вилаявшись, Олександра помила руки і зменшила вогонь.
– З чим завітали? – не привітавшись, вона поцікавилася у брата і його дружини.
– Саша, а чому ти квартиру на свою маму не оформила? Мій чоловік – такий же спадкоємець, як і ти. А так вийде, що Стасу нічого не дістанеться, якщо з вашою мамою що-небудь станеться. – відразу взяла бика за роги Вікторія.
– А у нас в родині так прийнято: купувати квартири і не оформляти їх на маму. Так, Стас? – усміхнулася Олександра. – Артур, закрий за гостями, на чай вони не залишаться.
Гості по-доброму йти відмовилися, влаштувавши потворну сцену. Артуру довелося їм допомогти. Вікторія театрально схопилася за живіт і вимагала викликати їй швидку, кричачи щось про вагітність і погрожуючи засудити всіх і вся, якщо вона втратить дитину.
– Навіть якщо це і так, ти не маєш права відмовлятися залишати чужу квартиру. Я зараз поліцію викличу! – пригрозила Олександра і родичі тут же ретирувалися.
***
– Як взагалі вистачило совісті прийти? Трикімнатної їм мало? Ще й спадок ділити надумали, мама – жива і здорова, а вони …
– Не плач, Сашо. Люди вони такі – непорядні. Їм завжди всього мало, все шукають де б і чого урвати. Все, не реви. Все добре. Твоя мама не на вулиці, нам платити ще рік-півтора. Як добре, що зарплата у мене пристойна. А то взяли б у твоєї мами гроші і вклали в цю квартиру. І що б зараз робили?
– Ти тоді добре придумав, гроші в банк покласти. А то жила б зараз мама з нами. Артур, що б я без тебе робила?
– Сашо, а що з котлетами?
– Чорт, котлети! – Олександра грюкнула себе долонею по лобі і втекла на кухню, під гучний сміх чоловіка.
Що ви думаєте про таку підлу поведінку Стаса?
