Пані Марина прийняла молоду Інну у родину, як рідну доньку. Щиро раділа за молодят. Бачила, як синові Степану пощастило з дружиною – красива, струнка, працьовита та хороша господиня. Вирішила прийняти їх до себе, адже місця всім вистачало – пані Марина жила у великій трикімнатній квартирі, якраз неподалік була лікарня, де працювала невістка.
Спершу старенька раділа такому сусідству. Дівчина їй допомагала у господарстві. Зранку прокинеться та наготує стільки смачних страв, поприбирає у квартирі, бо у пані Марини спина хвора була.
– Та ви краще відпочивайте. Не будете зараз навкарачки повзати та підлогу мити, я все швиденько зроблю. Ви вже встигли за життя напрацюватися, – радісно говорила Інна.
Дівчина мала рацію. Пані Марина також була за освітою лікарем. Тоді були важкі часи, чоловік пішов геть та вона залишилася з маленьким сином на руках. Часто ночувала на роботі, щоб мати гроші на продукти для малюка. Добре, що Степан все розумів. Вже у 15 років влаштувався влітку на роботу, щоб матері допомагати.
– Ти ж мій помічник. І що я без тебе робила? – часто казала пані Марина.
Бувало, що колись не мала з ким сина залишити, тому брала його з собою на роботу. А Степану було все цікаво. Йому подобалося, як мама виглядає у білому халаті, який у неї гарний кабінет, що і сам потім вступив до медичного університету.
Там і познайомився з Інною. Разом сиділи за партою, готувалися до екзаменів та проходили практику. Як тільки-но отримали дипломи, то хлопець одразу зробив їй пропозицію. Весілля зіграли велике та пишне, запросили й маминих співробітників, і всіх одногрупників з університету. Пані Марина тоді весь вечір тихо витирала кутики очей від сліз щастя.
Скоро у них народилася дівчинка, назвали Оленкою. Пані Марина якраз вийшла на пенсію, тому часто доглядала за онучкою. Разом гуляли у парку біля дому, годувала. Так прив’язалася до Оленки, що не могла уявити день без неї. Старенька бачила, яка у сина хороша родина. Вона сама про таку колись мріяла.
Але потім все змінилося. Одного вечора Інна просто мовчки зібрала всі свої речі, викликала таксі та поїхала кудись з онучкою. Не підіймала слухавку. Пані Марина тоді поверталася з магазину, побачила, як Інна сідає у машину. Степан довго не хотів нічого розповідати, ходив весь час насуплений та сумний.
– Тоді був корпоратив. Я перебрав з випивкою… Ну а далі все само собою якось сталося, – тихо промовив син.
Пані Марина довго плакала. Ну як він міг зрадити такій хорошій дружині, як Інна? Намагалася помирити їх, однак, все було марно.
– Не хочу жити з таким чоловіком під одним дахом. Я вже написала заяву на розлучення, – сказала невістка.
Правда, тепер Інна живе в іншій області, тому старенька бабуся рідко навідується у гості до маленької онучки. А потім дівчина взагалі навіть двері свекрусі не відчиняла. Не хотіла, щоб її Оленка бачила ні зрадливого татуся, ні його ось таку матусю. Але хіба пані Марина винна? Старенька намагалася помиритися з Інною, передавала для Оленки солодощі, іграшки та одяг. На день народження хотіла приїхали, але дівчина сказала, що її ніхто не запрошує.
Через декілька місяців син познайомив маму з новою дружиною Маргаритою. Жінки чомусь одразу не поладнали. Старенька мама бачила, як молода дівчина тримає Степана під каблуком та крутить ним, як хоче. А він, бідний, виконує всі її забаганки. Звісно, що після весілля Марго переїхала до пані Марини. Але вона не була такою ж хорошою господинею, як Інна. Дівчина спала до обіду, не допомагала у прибиранні. Бувало, що попросиш її чашку помити після кави – то молода дружина починає кричати, що їй не можна, адже вона собі нігті зробила. Ну а про роботу і мови не було – Марго не хотіла ніде працювати.
Пані Марина ледь не щоночі плаче та згадує ті моменти, коли у цій квартирі жила Інна. І як тепер все виправити – сама не знає…
Можливо, що Інна вчинила не правильно, коли заборонила бачитися бабусі з онукою? Що б ви зробили на місці пані Марини?
