– Мамо, ну навіщо нам ось цей обшарпаний стілець? Він вже декілька років поспіль стоїть в куточку кімнати, давай його просто викинемо!
– На цьому стільці колись сиділа твоя бабуся. Це просто пам’ять про неї. Мені шкода його викидувати.
– Він просто стоїть без діла. Викинь його – крикнув мені син.
Я поглянула на сина, а потім на стілець і пішла в іншу кімнату. Присіла там на диван на декілька хвилин та задумалася, а потім одягла куртку, взяла пакет зі сміттям і заодно прихопила з собою старий дерев’яний стілець.
– Бачиш, йду його викидувати. Більше він тобі очі не буде муляти, – сказала я синові і вийшла з квартири.
На вулиці якраз почало темніти. Я побачила, як біля сміттєвих баків стоїть чоловік та щось акуратно шукає. Я тихо поставила стілець, викинула в контейнер сміття і вже зібралася йти.
– Вам більше не потрібен даний стілець? Можна мені його забрати? – тихо запитався мене чоловік.
– Можете його забирати. я його викинула.
– Гаразд, я тоді його заберу, він мені точно стане у пригоді. Тим більше він ще у досить хорошому стані.
Я глянула на чоловіка уважніше, на безхатька він взагалі не був схожим.
– Це цінний реквізит. Просто його потрібно трішки відремонтувати і він ще декілька років точно прослужить нам в різноманітних виставах.
Я взагалі перестала розуміти, що відбувається.
– А ви працюєте в театрі?
– Так! У нас там є дуже багато стільців, але вони всі сучасні, а нам дуже часто потрібні старі меблі. Часто проходжу повз сміттєві баки та дивлюся, чи люди не викинули якісь старі меблі. Ось сьогодні мені пощастило, ваш стільчик нам точно знадобиться.
– Приємно це чути. Я дуже рада, що у нього нібито розпочнеться скоро нове життя.
– Я вас запрошую до нас на нову виставу. Квиток для вас я залишу на касі, ви тільки скажіть своє ім’я, щоб вони знали, коли віддати квиток. Так я вам віддячу за стілець!
– Дуже дякую! Я обов’язково буду! Мене звати Галина Михайлівна. А вас як?
– А мене Дмитро Ігорович.
Я радісно повернулася додому та одразу розповіла все сину.
– Мамо, а він точно не обдурив тебе? Можливо, це якийсь жарт?
– Ні, він не безхатько. Справді працює в театрі, а ще запросив мене на виставу! Ти знаєш, я обов’язково прийду туди! Я вже декілька років не відвідувала театр.
Вистава була чудова. Всі відвідувачі плескали стоячи. Ми з Дмитром вже декілька разів ходили на каву та гуляли в парку. Не знаю, як будуть розвиватися далі наші відносини, але поки, мені все дуже подобається.
А ви вірите в долю?
