– Мамо, ну навіщо нам ось цей обшарпаний стілець? Він вже декілька років поспіль стоїть в куточку кімнати, давай його просто викинемо!
– На цьому стільці колись сиділа твоя бабуся. Це просто пам’ять про неї. Мені шкода його викидувати.
– Він просто стоїть без діла. Викинь його – крикнув мені син.
Я поглянула на сина, а потім на стілець і пішла в іншу кімнату. Присіла там на диван на декілька хвилин та задумалася, а потім одягла куртку, взяла пакет зі сміттям і заодно прихопила з собою старий дерев’яний стілець.
– Бачиш, йду його викидувати. Більше він тобі очі не буде муляти, – сказала я синові і вийшла з квартири.
На вулиці якраз почало темніти. Я побачила, як біля сміттєвих баків стоїть чоловік та щось акуратно шукає. Я тихо поставила стілець, викинула в контейнер сміття і вже зібралася йти.
– Вам більше не потрібен даний стілець? Можна мені його забрати? – тихо запитався мене чоловік.
– Можете його забирати. я його викинула.
– Гаразд, я тоді його заберу, він мені точно стане у пригоді. Тим більше він ще у досить хорошому стані.
Я глянула на чоловіка уважніше, на безхатька він взагалі не був схожим.
– Це цінний реквізит. Просто його потрібно трішки відремонтувати і він ще декілька років точно прослужить нам в різноманітних виставах.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я взагалі перестала розуміти, що відбувається.
– А ви працюєте в театрі?
– Так! У нас там є дуже багато стільців, але вони всі сучасні, а нам дуже часто потрібні старі меблі. Часто проходжу повз сміттєві баки та дивлюся, чи люди не викинули якісь старі меблі. Ось сьогодні мені пощастило, ваш стільчик нам точно знадобиться.
– Приємно це чути. Я дуже рада, що у нього нібито розпочнеться скоро нове життя.
– Я вас запрошую до нас на нову виставу. Квиток для вас я залишу на касі, ви тільки скажіть своє ім’я, щоб вони знали, коли віддати квиток. Так я вам віддячу за стілець!
– Дуже дякую! Я обов’язково буду! Мене звати Галина Михайлівна. А вас як?
– А мене Дмитро Ігорович.
Я радісно повернулася додому та одразу розповіла все сину.
– Мамо, а він точно не обдурив тебе? Можливо, це якийсь жарт?
– Ні, він не безхатько. Справді працює в театрі, а ще запросив мене на виставу! Ти знаєш, я обов’язково прийду туди! Я вже декілька років не відвідувала театр.
Вистава була чудова. Всі відвідувачі плескали стоячи. Ми з Дмитром вже декілька разів ходили на каву та гуляли в парку. Не знаю, як будуть розвиватися далі наші відносини, але поки, мені все дуже подобається.
А ви вірите в долю?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
