Це була щира правда, наш колектив складався з жінок, що про такого чоловіка, як Василь Петрович лиш мріяти могли. А Неля з ним двадцять років жила, як сир в маслі каталася, а тепер хай дасть іншим пожити.
І дивно було, що вона ж нічого не помічала! Чоловік вже відкрито все робить, а вона й далі собі така щаслива, там песика погодує, там про квіти свої як почне розказувати, де замовляла та як підживлювати. Вся така добра.
І я б була доброю, якби мала таку грошву і достаток, а так живеш від зарплати до зарплати, на всьому економиш, бо ж дітей треба в люди випхати.
Після всього Неля на роботі більше не з’являлася, а от Василь Петрович аж помолодів, розквіт. Всім було цікаво дуже побачити Нелю, але ніхто не чув її і не бачив. Ну, таке, вже хай собі раду дає, а ми й далі працюємо та пліткуємо про шефа і його нову дружину.
Світився Василь Петрович десь рік, а потім нам почали зарплату затримувати, декого звільнили, премії взагалі перестали виплачувати.
– Зате він з дружиною двічі на рік по курортах, – шепотілися ми, – Машину їй купив, вона з салонів краси не вилазить, судячи з фото! А ми всі маємо за це платити зі своїх кишень!
Далі Василь Петрович вже почав втрачати працівників, бо кваліфіковані йшли самі, не хотіли за копійки працювати, а такі, що й до того сиділи тихо та чаї ганяли, вони й далі не працювали.
– За таку зарплату хай дякує, що ми на роботі з’являємося.
А ще через рік на порозі офісу стала Неля! Така ж усміхнена, врівноважена і блаженна. Кинула на мене погляд, як на єдину зі «старої гвардії» і зайшла в кабінет Василя Петровича. Правда, його там вже кілька тижнів не було. Далі прийшли будівельники і повністю переробили кабінет під Нелю… Миколаївну!
– Як ви знаєте, – почала вона на зборах, – Василь Петрович більше тут не працює і керувати фірмою буду я, як і завжди це робила. Просто я взяла надто довгу відпустку і не думала, що справи наші аж так покотяться вниз. Впевнена, що ми повернемо старі кадри, або навчимо нові. До роботи.
Я дар мови втратила. Звичайно, тоді я не звертала уваги, що Неля завжди була в курсі всіх справ, м’яко керувала нами, підказувала правильні рішення і спілки. А Василь Петрович просто був, як виявляється, її чоловіком і все. А далі подумав, що обійдеться без неї. Проте, такої помилки не пережила ні фірма, ні нові стосунки Василя Петровича.
Наші справи й справді пішли вгору, Неля Миколаївна зуміла вернути найкращих працівників, а, коли працівник бачить упевненість і спокій в своєму керівникові, то й сам впевнюється, що у нього буде дохід і стабільність.
На столі у Нелі Миколаївни її улюблені квіти, фото дітей з онуками і її новий собака.
Недавно приходив Василь Петрович, весь такий пом’ятий, сірий, просився на роботу, казав, що все зрозумів, урок вивчив, а тепер хай Неля Миколаївна дасть йому другий шанс.
– Васю, я тобі давала за наше життя мільйони шансів. Ти всі їх використав. Йди собі, – спокійно відповіла Неля Миколаївна, але по її виразу було зрозуміло, що за цим спокоєм сталеві нерви.
Ось такий ми побачили епізод з життя тендітної жінки, яка все життя жила «за кам’яною стіною», як ми собі думали, а потім раптово виявилося, що вона й була надійною опорою для всіх у своїй родині, просто її чоловік почав про це забувати.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв
