Тарасик був звичайним хлопчиком, жив разом з матусею. Батьки рано розлучилися, ще коли йому не було й 2 років. Правда, тато не забував про сина та інколи приїжджав у гості. купував солодощі, разом гуляли у парку. Однак, через декілька місяців його не стало – аварія, не впорався з керування. Тарасик дуже сумував за татусем. Але кажуть, що біда не приходить одна. Коли хлопчикові виповнилося 5 років, то пішла з життя матуся. Тому після похорону він відправився до сиротинця. Всі родичі відмовилися приймати хлопчика через його особливу ваду – ліва ручка була трішки коротшою за праву.
З того моменту, його життя круто змінилося. В дитячому будинку він почував себе просто жахливо. Виявилося, що всі речі, іграшки, кошти та харчі працівники ділять між собою, а дітям лишається якесь старе лахміття та крупи.
Хлопчику було важно дивитися на всі ці речі, тому він почав ходити до директора та скаржитися. Жінку рознервували такі розмови. Вона просила хлопчика не лізти не у свої справи, але Тарас не міг мовчати, він продовжував наголошувати на тому, що це не правильно.
Тоді, директорка вирішила змусити хлопчика замовкнути. Вона почала підбурювати інших дітей проти нього. Оскільки у Тараса були фізичні вади, зробити це було не так вже й важко. Діти знущалися з нього, а інколи навіть били.
Тоді хлопчик зрозумів, що змінити ситуацію йому не вдасться. Він замовк і більше не скаржився.
Але одного разу, біля воріт дитячого будинку зупинилася дорога автівка. З неї вийшла сувора та серйозна жінка. Вона швидко пішла до директора дитячого будинку і показала всі документи на всиновлення Тараса. Такого не очікував ніхто, навіть сам хлопець.
Взагалі, на перший погляд вона здавалася такою холодною та суворою, що йому було навіть трохи лячно їхати до неї додому.
Згодом, виявилося, що Вікторія Василівна – дружина його батька. Після смерті батьків, вона думала, що хлопчика забере хтось із родичів, але коли його відправили до дитячого будинку, жінка вирішила зібрати всі документи на всиновлення.
Вже за декілька днів, Тарас зрозумів, що це дуже добра жінка, яка любить посміятися. Він навіть почав називати її мамою. Вона завезла його до лікаря і хлопчику зробили протез. Тепер він міг робити абсолютно все!
З часом, хлопчик вирішив поділитися тим, як важко йому жилося у дитячому будинку, про те, як вихователі та директор ділили між собою подаровані речі та іграшки, а дітям з дому приносили старе лахміття.
Пані Вікторія слухала це і з кожним днем ставала дедалі злішою. Потім, вона просто мовчки взяла телефон і вийшла з кімнати. За декілька днів, вона взяла хлопчика і вони поїхали до магазину, обирати подарунки його друзям з дитячого будинку.
Коли вони туди приїхали, там працювали зовсім інші люди, а Тараса зустрічали не цькуваннями, а теплими обіймами. Виявилося, що старих працівників засудили на різні терміни.
Хлопчик виріс, закінчив школу, університет та став працювати у реабілітаційному центрі. У нього є дружина та діти. А ось мама – керує власною фірмою і у майбутньому хоче віддати її Толі.
Зараз Тарасу 30 років, він відкрив свій реабілітаційний центр для дітей. Має чудову дружину та хороших діточок. А пані Вікторія ледь не щодня приїжджає в гості, щоб погнатися з рідними онуками.
Жінка вчинила правильно, коли вирішила забрати дитину? Чому?
