Коли я тільки познайомилась з Павлом, я думала, що виловила справжнє золото.
Він так красиво залицявся: і квіти, і подарунки, і увага.
Коли ми почали разом жити, то по дому допомагав, усе робив, Що я просила.
Саме він наполягав на весіллі. Я думала, що мені пощастило, адже переважно це жінки бігають за чоловіками з натяками і проханнями про заміжжя. А тут. Сам.
Я погодилась, ми відгуляли весілля. Та я відчула, як усе почало змінюватись.
Чоловік все менше допомагав мені. Радше лежав перед телевізором і відпочивав. Він забувся, що обов’язки по дому у нас спільні.
Ми про це ще давно домовились. Ми обидвоє працюємо на роботі, а, отже, обидвоє ділимо хатні справи.
Я підняла це питання, він відмазався роботою:
– Такий завал, ти не уявляєш. Приходжу додому і з ніг валюсь!
У мене теж на роботі йшло не все гладко. Накинули зайвої роботи і пустили плітку про звільнення тих, хто не виконує план. Я теж втомлювалась. Та скидати весь побут на Павла не спішила, на відміну від нього.
Кожен вечір, як я поверталась додому( а тепер часто я приходила пізніше за чоловіка) на мене чекало питання:
– Киць, а що сьогодні на вечерю?
Так і хотілось крикнути, те що приготував, те і їж! Та я намагалась віднестись до цього з розумінням. Закочувала рукави і вставала до плити.
Попри ці негаразди, ще до весілля ми говорили про покупку власної квартири(зараз жили на орендованій). Ми заробляли добре обоє. Тому накопичення швидко росли. Ми економили на чомусь, відкладали. І дозріли до покупки житла. Взяли двокімнатну простору квартиру, щоправда, частину взяли в кредити, бо не вистачало. Проте за рік планували погасити цей борг.
Наша мрія збулась. Власна квартира! Все було б просто ідеально, якби не чоловік, який розплився медузою по дивані!
І це вже почало мене конкретно бісити. Ми були ніби сусіди, а не молоде подружжя. Я приходила замучена, а мене кожного дня чекала одна й та сама робота. Прибирання, готовка, прання. І Павло палець об палець не вдарить.
Я заговорила з ним про розлучення.
– Якщо хочеш, то давай розлучимось – сказав чоловік.
Тут і постало квартирне питання. Петро сказав, що викупить мою частку. Але за ці гроші я могла розраховувати лише на вбиту однушку, або кімнату.
Зійшлись на другому варіанті. Боялась, що взагалі лишусь ні з чим. Почала підшуковувати різні варіанти. Мені допомагав ріелтор.
Знайшов цілком пристойну кімнату. Доглянуту, чисту, з ремонтом. На таку ціну мені аж підозріло здалось.
– Тут також подружжя розлучається, ділять майно. От одну кімнату продають.
Тут було так охайно, що я не мала сумніву – залишається жінка. Та мені було байдуже, в чужу сім’ю лізти я не збиралась.
Я погодилась на цю кімнату, а питання з документами вирішав ріелтор, я усе йому довірила, бо зовсім не мала часу.
Яким було моє здивування, коли я побачила, що моїм сусідом по кімнаті був чоловік. Я ж то думала, що якийсь чоловік-тиран довів бідну жінку і вона змушена була продавати одну з кімнат, щоб отримати гроші. А все виявилось навпаки.
Подружнє життя Марка було ще гіршою, ніж моє. Я жила з лінивцем, а він з істеричкою. Як на мене, це просто жахливо.
Бути просто сусідами було дуже зручно. Марко відразу озвучив умови спільного проживання:
Прибирання по черзі, готує кожен для себе, виділяємо кошти на побутові витрати. Через місяць він запропонував готувати спільну їжу, але по черзі. А через два місяці я зрозуміла, що закохалась у свого сусіда.
Життя заграло новими фарбами, я відчувала, як у животі літають метелики. Повинна зізнатись, Марко був дуже симпатичним. Я хотіла зізнатись йому у почуттях, але боялась, що вони не взаємні. І тому певний період мовчала.
Наближалось моє день народження, я не хотіла його святкувати. Але ввечері після роботи зайшла в магазин купила тортик і вино, подумала посиджу трохи з Марком.
Прийшла додому, відчиняю двері на кухню, а там.. Стіл накритий, у вазі квіти. Марко в класичних штанах і сорочці.Стоїть, посміхається. Ну він просто прекрасний.
Я розплакалась. Він кинувся мене втішати. Обіймав і говорив, яка я чудова.
Сьогодні уже третій рік, як ми одружились. Живемо душа в душу.
Кажуть, що кожна людина має свою половинку на цій планеті. Я щаслива, що змогла віднайти свою.
А ви знайшли свою другу половинку?
