Мої стосунки з батьками чоловіка завжди були дуже хорошими. Вони поважали мене, ніколи ні в чому не дорікали, тож я була щасливою невісткою. Але між нами виник безглуздий конфлікт, який усе зруйнував.
Одразу після того, як Дмитро запропонував мені вийти за нього заміж, він вирішив познайомити мене зі своєю сім’єю. Мене прийняли відразу. Після весілля ми з чоловіком захотіли взяти в іпотеку квартиру, то свекор зі свекрухою нам навіть з грошовими внесками допомагали. Ніколи я не чула від них дорікань за ті кошти, які вони вклали у наше житло. Тож коли вони попросили мене про допомогу, я не сумнівалася ні хвилини і відразу погодилася виконати їхнє прохання.
Молодший брат Дмитра – Микола, вступив у коледж, що знаходився поруч із місцем, де ми жили. З домівки батьків дістатися до навчання хлопцю було просто нереально важко, то ми й вирішили, що краще буде, якщо він поживе трохи у нас. Великої проблеми у цьому я не бачила. Микола був дуже хорошим і приємним хлопцем. Та й дітей у нас із чоловіком поки не було, тому у двокімнатній квартирі місця мало вистачити для всіх.
Перший час все було гладко: Микола неперебірливий у харчах, їв усе, що я приготувала, ніколи не нарікав, не перебирав. Але було одне велике але… Їв хлопець таку кількість їжі, якою, мабуть, можна було б прогодувати сім’ю з чотирьох осіб.
Я працюю, Дмитро теж, тож коли ми жили лише удвох – готували багато їжі наперед. Каструлю супу ми могли їсти 3 дні. Я думала, що із Миколою буде так само. Тільки я наготую купу всього смачного, покладу в холодильник, сподіваючись, що цього нам вистачить на декілька днів, а ввечері це вже зникає без жодного сліду.
Вирішила я простежити за підлітком: ласувати він полюбляв, в основному, м’ясом, рибою, овочами, а от супи йому були не до вподоби. Наважилася на хитрощі: протягом наступного тижня готувала лише супи і, звісно, ж м’ясні страви та гарніри. Як приходила додому з роботи, могла хоча б тарілку гарячого супу з’їсти, бо оце й усе, що нам з Дмитром залишалося. Вже за 3 дні ми не могли дивитися на той суп, так він нам остогид.
Що було робити? Треба було вчити своїх мужчин готувати собі їжу самостійно. Але всі їхні спроби завершилися досить трагічно: постраждало декілька каструль, плита і навіть штори.
Просто готувати більше їжі – було теж нереально. Я пізно поверталася з роботи, тому на це фізично не вистачало ні часу, ні сил.
Я прийняла рішення поговорити з Андрієм. Звісно, я не кричала на нього і не дорікала йому шматком хліба. Просто сказала, що він має бути уважнішим до людей, які живуть поруч, і залишати їм хоча б що-небудь в холодильнику. Мені було трохи соромно це говорити, бо батьки хлопців щотижня приїжджали і привозили нам багато продуктів. Але що поробиш? Іншого виходу я просто не бачила.
Думаєте розмова подіяла? Аж ніяк!
На Різдво я приготувала для свекра зі свекрухою велику гуску. Намучилася із нею так, що з ніг падала. Думаю собі: “Оце вже розкішний святковий стіл у мене буде!” Та поки ми з Дмитром були в церкві, вся краса з тарілки у холодильнику перемістилася до шлунка Андрія. Аби приховати сліди цього злочину, підліток навіть увесь посуд вимив.
Я мало не плакала, чоловік заспокоював мене, намагаючись знайти вихід з цієї неприємної ситуації.
Дмитра усе це дістало, і він вирішив поговорити з мамою про те, що відбувається. Замість порад і підказок, він отримав у відповідь лише обурення та злість. Свекруха дуже на нас образилася, сказала, що ми шкодуємо їжі для її молодшого сина, попри те, що вона намагається нам із цим допомогти. Я з усіх сил намагалася виправдати себе у її очах, бо, справді, дуже її поважала. Але усе марно! Вона нічого й слухати не хотіла.
Тепер мати Андрія шукає своєму сину нове житло, мовляв, краще йому втекти від сварливої дружини брата, яка не може його нормально нагодувати.
Дуже неприємний осад залишився у мене на душі. Я зовсім не хотіла образити ні свекрів, ні Андрія, бо ж він гарна дитина. Але і я не всесильна, не можу впоратися з таким обсягом навантаження! Що тепер робити – не знаю.
Що порадите головній героїні?
Чи попросили б ви пробачення в Андрія?
