Коли Дмитро запропонував мені після весілля трохи пожити в його батьків, я й гадки не мала, чим усе обернеться.
Спершу все було добре. Свекруха ввічливо припрошувала до столу, хвалила мою нову зачіску, казала, що надзвичайно рада тому, що у неї нарешті з’явилася помічниця.
Вона вже більше 10 років не працює. Годує сім’ю свекор. Його вдома майже не буває, весь час він проводить в роз’їздах. Займається вантажними перевезеннями.
Ірина Василівна без діла не сидить. Має свою присадибну ділянку, яку залюбки саджає і доглядає.
Мене роботою було не злякати. З самого малечку батьки вчили мене поратися на городі. Цей процес завжди супроводжувався жартами тата, веселими піснями мами, тому робота з землею викликала в мене тільки приємні асоціації. Матуся завжди жартувала і казала, що я природжений садівник: що б не посіяла – усе щедро сходило.
Та все змінилося тоді, коли я вперше допомагала свекрусі.
Все їй було недогода:
– Ну, шо ж ти робиш, Дарино?! Хто ж так садить? Не так! Та почекай, відійди…
2 години суцільної каторги. Гарний ранковий настрій наче рукою зняло.
– Зараз пообідаємо і підемо шпалери клеїти. Може, хоч це у тебе вийде.
Але й ця справа закінчилася крахом. То не так обрізала, то клею замало намастила…
Ввечері вирішила підняти собі трішки настрій і прийняти гарячу ванну. Коли вийшла, почула голос чоловіка. Він вже повернувся і розмовляв на кухні з мамою:
– Чого ти чіпляєшся до неї постійно?
– Бо у неї 2 ліві руки. Нічого зробити не може! Де ти таку знайшов? Он в селі стільки дівчат гарних, працьовитих, а ти притяг якусь невдаху.
– Мамо, не кажи так! Я люблю Дарину.
– Побачу, як ти заспіваєш, коли житимете вдвох.
Я проковтнула сльози і намагалася не показувати чоловіку своє розчарування.
Коли ми залишилися наодинці, обережно спитала:
– Любий, може ми квартиру знімемо?
– Та для чого? Хіба нам тут погано? – здивовано спитав Дмитро.
Я змовчала.
Наступного дня мала їхати на роботу. Свекруха заявила, що я маю відпроситися з роботи, аби допомогти накрити стіл для її гостей.
– Я не можу. У мене суворе керівництво. Як я їм це поясню?
– Хіба прохання свекрухи недостатньо важлива причина для скороченого робочого дня? Нічого й чути не хочу.
Я знову промовчала, але додому повернулася, як зазвичай.
Гостини були в самісінькому розпалі. Я сіла поруч з чоловіком. Ірина Василівна нахилилася до мене і прошепотіла:
– Ти де була? Як ти сміла не прийти? Я все мала сама готувати.
– Ну, це ж ваші гості, – спокійно відповіла я.
Сидіти за столом зовсім не хотілося. Я перепросила гостей і сказала, що трохи відпочину, бо голова болить.
Не знала я, що моя поведінка викличе таке обурення в свекрухи.
Як тільки гості пішли, вона влетіла до нашої з Дмитром спальні і почала кричати, мовляв, я соромлю її перед людьми, ще й невдячна і лінива.
Я нічого не відповідала. Ірина Василівна так і не досягла свого, тому розплакалася і вибігла з кімнати.
– Дарино, що ти накоїла? Йди тепер мирися із нею, – заявив чоловік.
– Нізащо! Я нічого поганого їй не зробила. Знаєш, Дмитро. Я завтра повертаюся до міста на нашу орендовану квартиру. Вже домовилася. Хочеш – поїдеш зі мною, а ні, то ні.
Після тих слів мені нарешті полегшало. Чоловік хай сам вирішує жити йому своєю головою чи маминою…
Кого ви підтримуєте? Дарину чи її свекруху?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
