Коли мій син був маленьким, я дуже багато працювала. Мені потрібно було взяти на себе чоловічу роль і забезпечити гідне життя сину і собі. Батьки у мене вже старенькі, тому дуже розраховувати на допомогу я не могла. Грошей на няню теж не було, тому часто з Михайликом сиділа моя мама, адже інших варіантів не було. Щоб заробити на життя, мені доводилось справді багато працювати. Так в один момент я зрозуміла, що моєму сину вже дев’ятнадцять і він на третьому курсі університету. Виріс, змужнів, а я й навіть не зауважила…
Якось приїхав до мене в гості і розказав мені новину. Вона шокувала мене не на жарт: “Мамо, моя дівчина при надії, ти будеш бабусею” – промовив Михайло, з хрипотою в горлі. Очі повилазили на лоба, голова в п’ятки опустилась, я була розгублена, адже не встигла зрозуміти, коли виріс мій синочок і приймає такі доленосні рішення. “У дитини мусить бути батько, женись, синку” – сказала я, перебуваючи ще в шоці.
Через місяць зіграли весілля, переїхали жити окремо, тому я й не знала, які там у них стосунки. Не пройшло й три роки, як син мені говорить: “Мамо, ми розлучились і тепер вона не дає побачити дитину ані мені, ані тобі”. Це було дуже важко, адже я так полюбила внука і хотіла йому допомагати…
Не встигла я оговтатись від таких новин, як син одружився вдруге. Гарна, розумна дівчина, яка народила йому трьох синів, богатирів! Кожнісінького дня рахувала останні хвилини на роботі, щоб забігти у магазин і купити щось онукам. Щастю не було меж! Вони знову наповнили моє життя сенсом.
Якось я залишилась посидіти з онуками і підслухала дуже дивну розмову Михайлика зі співробітницею… “Михайле! Михайле! Ти…ти зраджуєш своїй дружині?!” – агресивно запитала мати – “Не смій мені брехати!”
– “Так, мамо. Моя Анька мені не змогла народити дівчинку, а вона зможе”.
Ситуація повторилась вдруге. Анна як тільки дізналась правду, забрала дітей і переїхала в інше місто. З того дня я не могла додзвонитись до неї і навіть слова почути від онуків.
Син одружився третій раз. У них народились дуже гарні донечки, немов принцеси. Але мені було не спокійно на душі…Що з моїм Михайликом? Шестеро дітей за десять років…
Я була впевнена, що далі вже не має куди… Я намагалась пояснити йому, що він має брати відповідальність за свої дії та рішення – бути батьком, це не лише на папері. Але ні, мої слова він пропустив повз вуха: “Мамо, я знаю, ти не зрозумієш. Це вже точно останній раз. Я закохався! Такої дівчини ще не зустрічав. То справжня любов”.
Зрозуміла, що він не зупиниться. Мені були дуже прикро, як мамі, адже я думала, що виховала справжнього мужчину! Нерви взяли вгору і я себе не стримала:”Все, що я всі ці роки так плідно заробляла, аби ти і твоя сім’я були щасливі, розподілю на всіх онуків. Тоді не дам ані копійчини!
І ці слова не дали жодного результату. Можливо, я трішки поспішила і гарячкувала, він же у мене єдиний син…Мабуть, слід дати йому останній шанс побудувати сім’ю.
Що б ви зробили у цій ситуації?
