Михайло – це мій другий чоловік. У нас з ним двоє дітей – Сергій і Сашко. Від першого шлюбу у мене також є син. Живемо ми усі разом. До дітей чоловік ставиться однаково і не робить різниці між своїми та не своїми. Мабуть, саме цим він мене і привабив.
Щодо мого колишнього, то він також одружився вдруге і став батьком двох хлопчиків. Про нашого сина він також не забуває. На аліменти я не подавала, але Олег самостійно переказує гроші, коли має таку можливість. Також він цікавиться, чи щось дитині необхідно. Це все відбувається без особливої радості, але все ж.
Натомість моя колишня свекруха самостійно підняла грошове питання. Вона любить Івана, тому одного разу прямо запитала в мене, скільки грошей він виділяє на сина. Мені одразу стало незручно, але відповісти було нічого, бо жодних підрахунків я не вела.
Мій другий чоловік повністю забезпечує нашу сім’ю, тому Іван нічого не потребує. Свекруха запросила мене до столу і запропонувала випити чаю. Я погодилася. Поки ми чаювали, то ввічливо розмовляли на різні теми. Раптом з виразу обличчя жінки я зрозуміла, що вона хоче мені щось розповісти.
Ми їли оладки з улюбленим варенням Івана, коли Марія Володимирівна все ж не витримала. Колишня свекруха почала скаржитися на нову дружину Олега, мовляв, Людмила набагато молодша від чоловіка і має великі забаганки. Їй лише на руку те, що чоловік не виплачує аліментів.
Справді, Люда була старшою від нашого 12-річного сина років на десять. Вони з Олегом почали зустрічатися одразу після знайомства. Швидкість нашого розлучення була прямопропорційною до швидкості їхнього роману. Коли я про це дізналася, то почувалася пригніченою та обдуреною.
Я навіть не сподівалася, що вдруге вийду заміж. Адже біль та прикрий досвід зовсім не вселяли мені довіри та бажання до нових стосунків. Однак Михайло підкорив моє серце. Він полюбив Івана як свого рідного сина і навіть якоюсь мірою замінив йому рідного батька.
Тож зрештою свекруха запропонувала мені сказати Олегові виплачувати аліменти. Я намагалася заперечити, що нам не потрібні ці гроші. Та жінка сказала, що я можу їх відкладати, а згодом Іван лише подякує. Кошти зайвими не бувають.
З дому свекрухи я вийшла із величезною вдячністю, що у мого сина саме така бабуся.
А ви зустрічали такі ситуації, коли свекруха стоїть горою за невістку, навіть нехай і колишню?
