– Його матір має право жити у їхньому домі, – кажуть родичі мого чоловіка. Знайомі також критикують мене, але тільки за спиною.
Моїй свекрусі 82 роки. Наталя Петрівна має багато хвороб і важить близько 150 кілограмів.
– Можливо, заберіть Наталю до себе? – почала пропонувати її племінниця. – Добре, що ви кожного дня до неї в гості навідуєтеся. Але якщо щось трапиться? Тим паче Костя – її єдиний син.
Справді, ми – найближчі родичі у свекрухи, яка вже протягом 5 років не виходить за межі своєї квартири. Сили немає. Хоча 30 років тому вона була енергійною і здоровою жінкою.
– Оце і є твоя наречена? – невдоволено сказала мати.
Звичайно, що після таких слів я розвернулася і пішла геть з їхнього дому. Костя пішов за мною. Він був добрим і шанобливо ставився до старших, але командувати собою не дозволяв.
– Не ображайся, – намагався він підбадьорити мене. – Це не в тобі справа, а в моїй матері. Характер у неї такий.
Зрештою, ми одружилися. Зі свекрухою спілкування так і не склалося. Ми з чоловіком багато працювали, щоб купити власну квартиру. Згодом продали її, бо вирішили побудувати дім. До Наталі Петрівни в гості практично не приїжджали. А все тому, що вона не лише Костю налаштовувала проти мене, але й іншим родичам розповідала, що я не даю її синові допомагати матері.
Раптом свекруха вирішила переїхати до сина в місто. Оскільки у неї не було достатньо грошей, щоб купити квартиру вона запропонувала:
– Давайте домовимося: ви мені гроші на квартиру дасте, а я перепишу її на внука.
Та коли діло дійшло до оформлення документів Наталя Петрівна заявила, що хоче бути власницею квартири. Мовляв, ми можемо її обдурити і викинути на вулицю, а так вона буде почуватися в безпеці.
Жінка вчинила справжній скандал в нотаріуса, свідками якого стали всі клієнти та працівники. Було соромно. Довелося записати квартиру на матір чоловіка. Після цього вона хутко переїхала в нове житло, де ще навіть не закінчилися ремонтні роботи.
Пройшов місяць і свекруха почала скаржитися:
– Невістка обрала для мене найгіршу квартиру, поки син був на заробітках. Плитка відвалюється, підлога скрипить! Обдурила мене, що вони додали більшу частину суми, бо ця халупа точно того не вартує!
– Мамо, навіщо ти так говориш? – не розумів Костя. – Ти ж сама допомагала обирати квартиру. Тоді тобі все подобалося. Хочеш переробимо ремонт? Плитку іншу купимо і паркет поміняємо?
– Я вже мушу до кінця життя мучитися в цих умовах, бо дихати пилюкою і фарбою мені шкідливо. Хай радіє невістка, бо спадок я все ж залишу, – відказала Наталя Петрівна.
Бабуся ніколи не любила свого онука. Вона ставилася до нього з байдужість. А от до племінниці Віри у неї були теплі почуття. Їй жінка і подарунки робила і увагу завжди приділяла.
Згодом здоров’я свекрухи погіршилося. І не дивно, адже вона жила на булочках з салом. Лікарі виписали їй дієту. Мені довелося приходити і готувати для Наталі Петрівни.
– Та ти хочеш, щоб я швидше в домовині опинилася! – скаржилася свекруха. – Добре, що у мене є Вірочка. Вона завжди приносить мої улюблені страви.
І як мені з нею спілкуватися? Пройшло декілька років і стало ще важче. Тоді Віра й почала розмову про те, що мені потрібно забрати свекруху до себе, бо їй потрібен постійний догляд. Костя також давив на жалість, мовляв, це ж його рідна ненька.
– Я з нею поговорив. Вона не буде тобі дошкуляти, – переконував чоловік.
– Гаразд, але у мене є дві умови, – поставила я Наталю Петрівну перед фактом. – Усі будуть їсти те, що я приготую, тобто жодних тістечок, пирогів чи сала. І ноги Віри у моєму домі не буде.
– То я не зможу ні гостей приймати, ні готувати на власній кухні? – обурювалася свекруха. – Я на таке не згодна.
– Як хочете, – сказала я.
Зрештою, свекруха залишилася жити у своїй квартирі. Мені все одно довелося постійно приходити до неї в гості. Щодо Віри, то вона лише підтримувала жінку морально. А Наталя Петрівна спеціально при мені говорила:
– Вірочко, мені так сумно. Від невістки нічого доброго не дочекаюся. Мені її кефір та дієта вже остогидли. Коли ти до мене в гості? Через тиждень? А раніше? Не можеш? Робота? Гаразд. Я чекаю. Але обов’язково візьми з собою торта.
– Знаєте, робіть тепер, що хочете. Я вам кожного дня прислуговую, хоча добиратися сюди треба годину. А ви мені навіть “дякую” не скажете, зате яка Віра молодець, що раз в місяць приходить в гості з тортом. А їй, між іншим, 15 хвилин їхати, – одного разу не витримала я.
Та останньою краплею стала наступна розмова:
– Ой, Віруню, біда сталася. Зник мій золотий ланцюжок з хрестиком. Куди ж іще? Невісточка була вчора у мене в гостях. Я заснула, а коли прокинулася ні золота, ні невістки. Не може дочекатися, коли нарешті весь мій спадок їй дістанеться.
Я саме принесла тарілку з супом. Поставила її на тумбочку, а сама нахилилася і підняла із землі ланцюжок свекрухи. Мовчки вручила їй.
Все закінчилося тим, що я вирішила відіслати свекруху в притулок. Мені надоїло прислуговувати їй і бігати на два будинки. Чоловік зрозумів мене, а родичі – засуджують. Нехай Віра за нею доглядає, якщо я така погана невістка. Ні квартири, ні спадку мені від неї не потрібно.
А що ви думаєте про вчинок жінки?
