Поїхали ми якось раз з болонкою Мартою в ветеринарну клініку на щеплення і профілактичний огляд. Для всіх, хто чекає своєї черги, в клініці був невеликий коридорчик, з розташованими вздовж стін лавками. Центром приміщення була аптека з великими вітринами і симпатичною дівчиною – фармацевтом. Зайнявши свою чергу, я озирнулась по сторонах: крім нас з Мартою, своєї черги чекала ще бабуля з двома кішками, упакованими в спеціальні перенесення, чоловік з молоденькою німецькою вівчаркою, і охайний дідусь, з величезним і дуже пухнастим псом.
Я не особливо розбираюся в породах, можливо це була просто кавказька вівчарка, але як на мене, був він більше схожий на помісь ведмедя з левом. Величезний пес був розумний і дуже спокійний. Він флегматично лежав біля лавки (під яку ніяк не міг поміститися), зручно влаштувавши велику голову на потужних лапах. Чекаючи своєї черги, відвідувачі вели неспішну бесіду. Як раптом, в коридор клініки увірвався чоловік напідпитку і кинувся до аптеки. Подивившись розгублено на вітрину, він звернувся до дівчини, яка працювала в аптеці.
Спочатку він ставив їй різні дурні питання про абсолютно не потрібні йому препарати, їх дії і побічні ефекти. Потім перейшов на більш особисті теми, намагаючись з’ясувати, до якої години працює дівчина і які в неї плани на вечір. Не забуваючи при цьому оглядати її фігуру і сяючі очі. Було видно, що дівчина з усіх сил намагається зберегти ввічливий тон, але коли справа дійшла до ближчого знайомства, вона вже стояла мало не плачучи. Черга мовчки дивилася на те, що відбувається, і тут всі звернули увагу на величезного пса: Він раптом прийняв сидяче положення, і голосно і чітко сказав «Гав!».
Чоловік стояв, нахилившись до дівчини, відкопиливши заднє місце, поруч з яким і сидів собака. Здригнувшись від несподіванки, він різко розвернувся і впав прямо на п’яту точку, опинившись віч-на-віч із величезним псом. Чоловік, втративши дар мови від страху міг видавати тільки мукання, що і робив всю дорогу, поки повз прямо на дупі до виходу з клініки. Тільки біля самих дверей, натиснув на клямку він встав і жваво вискочив на вулицю.
У черзі пролунали боязкі смішки, а дідусь строго сказав:
– Ну що ж ти наробив, Міша, навіщо так чоловіка налякав? Я не знаю чому говорять, що тварина не розуміє людської мови: всі ми бачили, що Міша явно розуміє про що йдеться. Він притиснув вуха і винувато опустив морду.
– Михайло просить вибачення – сказав дідусь, звернувшись до черги – Такий вже він у мене лицар, ніколи даму в образу не дасть!
У вас були випадки, коли тварини рятували вас у певних життєвих ситуаціях?
