Розпочнемо історію із кінця. Молодшому сину дісталось все здобуте його батьками за життя, а на старшого лишився лише несплачений кредит на квартиру та дружина, яка не надто схожа на люблячу.
– Годі й було подібне уявити! Будинок за містом, чотири квартири! Чотири, уявляєш! – із неприхованим відчаєм в очах розповідає Маріанна, старша невістка.
– І все це багатство дістається лише одній людині. Що ж він із цим буде робити? Чоловік вчора зізнався, що його батьки вирішили оформити усю свою нерухомість на Вовчика, ну, на того молодшого брата. Як таке могло трапитись!
– Отакої! А чому вони так раптом забули про старшого сина?
– І гадки не маю! У Вовчика ні сім’ї, ні дітей, і навіть дівчини немає. Зате тепер є трикімнатна квартира у центрі Москви, що могла би стати нашою. А її вартість годі й уявити! Інші дві квартири скромніші за розміщенням, зате у більш сприятливих для життя з дітьми районах. Знаєш, там так тихо! Благодать! Одна розміщена на Коломенському, інша – на Кутузовському. Мало не забула. Ще й на додачу розкішний двоповерховий особняк за містом. І його теж записали на Вову! А моєму Кості, чоловіку, не дали ні крихти хліба! Тринадцять років разом, а ніякої вдячності. Ще й двох внучат їм народила. Але хто може хвилювати більше сина-невдахи!?
Але ж горе-невістка не зазначила, що не ладнає зі своєю свекрухою далеко не перший рік. Навіть при першому знайомстві жінки запідозрили одна в одній щось не те. Згодом ситуація тільки погіршувалась. Свекруха відчайдушно зображала “другу маму”. Втім, ситуація не вичерпалась кількома зауваженнями. Згодом жінка взялась і за “уроки мудрості” для своєї невістки. Регулярно телефонувала із порадами. А ще – не давала спокою із фірмовим супом.
– Друга мати мені ні до чого! У мене своя є, рідна! – продовжує Маріанна. Ще при знайомстві я намагались дати зрозуміти, що мені її мудрість ні до чого. Але вона вперта карга. Наш непроголошений конфлікт посилився із народженням моєї першої доньки. Тоді свекруха буквально на кожному кроці тицяла мені в обличчя своєю гіперопікою. Як прийшла, так і піде – переконувала я себе під час кожного із її численних візитів. Часто мені доводилось і слухавку не брати, і двері замикати на додаткові замки.
Згодом усе змінилось, не на їхнє щастя. Костя, старший син, і здогадатись не міг, чому його мама припинила у них гостювати. Одні тільки привітання зі святами свідчили про те, що вона не забула про свого сина та внуків. А Маріанна тим часом поралась із хатніми завданнями разом зі своєю мамою, яка була поруч вдень і вночі (часом так у дійсності і було).
– Власній мамі я довіряла навіть більше, ніж собі! Для чого тоді мені було впускати у дім сторонню для мене жінку? Бракує у мене до неї довіри, що не кажи. Хто знає, чим вона би займалась, якби я її лишила зі своїми дітьми. Нагодує не тією їжею, що потрібно. Надто тепло повдягає – спітніють. І, боронь Боже, не догледить!
Зрештою, коли внучки стали дорослішими, свекруха уже втратила усі надії. Хоча, часом вона благально запитувала у своєї невістки, коли можна буде побачитись із дівчатками. Усе завершувалось відмовами. Навіть на дачу до нерідної бабусі дітей не давала. І, нарешті, свекри вгамувались та почали жити для себе. Хоч вони і пенсіонери, але статки у них дай Боже. Своє дозвілля вони проводили на виставках чи у театрах. Нерідко у компаніях друзів. Старший син із невісткою згадували про них лише на Новий рік. Втім, цього виявилось достатньо для всіх.
Горе-невістка ще й дивувалась, “як так старих бабу із дідом носило по світу”. Де вони тільки не були. Європа, Азія, Австралія. І завжди справа не обходилась без сувенірів рідним, навіть “люблячій” невістці. Вона була щаслива, до одного прикрого дня – тоді Костя розповів коханій, що весь батьківський спадок дістанеться малому Вовчику. Без огляду на те, що у подружжя виникли проблеми з іпотекою на квартиру.
– Цей Вова завжди був розбишакою і двієчником! – уже не ладна стримати сліз Маріанна.
– Ні собаки, ні сім’ї у нього немає. Тільки щоночі приводить усе іншу “любов”. Нащо йому ця вся нерухомість? Дали би квартиру – і те для нього забагато.
Лише за кілька днів розгнівана Маріанна зібралась із силами і зателефонувала свекру. Без жодних “Як у вас справи?”, невістка перейшла до претензій. Втім, батько її чоловіка не довго збирався із думками.
– А чого ж ти, люба, хотіла?! – вигукнув чоловік.
– Ми своїх внучок бачили лише кілька разів. Сина зустрічали не частіше. Ми для нього стали чужими людьми, а для дівчаток ніколи й рідними не були. Ми не були вам потрібні тоді – нащо здались зараз? Краще було спробувати хоч раз із іменинами привітати свою свекруху, якщо вже націлилась на наше майно.
– Тільки один Володя знав, що матір минулого року прооперували. Він і лікарів шукав найкращих, і до лікарні щодня навідувався. Чергував зі мною біля ліжка. Чекав, коли вона прокинеться. Щастя, що все позаду! Як же добре, що не всі діти відвертаються від своїх тата і мами. Костя цього не знав. Він навіть не цікавився. Тепер вам що потрібно?
А ви як гадаєте, хто у цій історії став винуватцем, а хто жертвою?
