Кішка черговий раз народила котенят. Сім’я зібралася навколо і розкладала маленьких пухнастих створінь.
– Такий м’якенький, – крикнув хлопчик.
Тим часом рудий клубочок скрутився біля своєї матері й насолоджувався теплом та затишком.
Згодом він підріс. Чорний квадрат змінився яскравими барвами. Кошеня почало бачити навколишній світ і з цікавістю досліджувати його. Від тоді кожної суботи його носили в коробці на місцевий ринок. Здавалося, що це вже своєрідна традиція. Однак одного разу рудий не повернувся назад до матері, а залишився під кущами, які росли по дорозі додому.
З неба падали холодні краплі дощу. Коробка намокла. Він не розумів, де його мати й чому сьогодні замість смачної вечері він опинився самотнім і покинутим під жовтавим брудним листям.
Перша ніч була холодною і неприємною. Зранку м’якенький котик пішов до смітника у пошуках поживи. Замість звичного м’яса він натрапив на кістки та недоїдки. Після сніданку повернувся у свою коробку і скрутився клубочком.
– Який замурзаний! – вигукнула старенька бабуся, яка вийшла з будинку, щоб викинути залишки риби й раптом побачили рудого кота. У нього були шрами на морді й не вистачало шматочка на лівому вусі. Так, більше “м’яким” його ніхто не кликав. Він став вошивим і брудним. Жовті очі з недовірою дивилися на світ, адже за два роки безпритульного життя його неодноразового зраджували.
Одного вечора кіт як завжди шукав нову здобич на смітнику, коли почув знайомий голос.
– М’який, це ти?
Від почутого він здригнувся й насторожився. Інтуїція підказувала, що варто тікати, адже в підсвідомості з’являлися неприємні картини та асоціації з минулого.
– Киць, киць, киць, – продовжив голос, але за мить рудий кіт опинився в добре знайомих для нього кущах.
Після цього тварина більше не стикалася із власником цього голосу. Її життя продовжувалося у звичному темпі. Коли прийшла зима, то рудий знайшов собі притулок в одному з під’їздів, де часто були відкриті двері. Він грівся біля теплої батареї й виходив на вулицю лише, щоб перекусити.
Одного вечора мороз сягнув рекордних показників. Навіть батарея не рятувала. Кіт подався на пошуки їжі, але коли повернувся, то застав зачинені двері. Діватися було нікуди, тому він примостився на сходах перед під’їздом. Сон полонив його розум. Немов у тумані рудий чув голоси:
– Поглянь лише…- вслухався кіт. Сил розплющити очі у нього не було. – Пропадеш тут, – продовжував незнайомець.
Потім рудий відчув, що хтось простягнув до нього свої руки. Він намагався протестувати і знесилено зашипіти у відповідь. Однак це лише розсмішило незнайомця, який підняв кота з холодної землі й запхав собі під куртку.
– Ходи сюди, маленький бунтар, – сказав голос. – А як приємно ти муркочеш…
Рудий не зрозумів, що з ним відбувається. Ще мить і він опинився у теплому домі. Там було чисто й затишно. З кухні долинав запах їжі. Потім власник незнайомого голосу покликав його і простягнув мисочку, з якою смачно пахло м’ясом. Кіт почав жадібно його ковтати. Він звик до вуличних умов, коли виживав швидший та сміливіший. Вдосталь наситившись, він вистрибнув на диван і поринув в сон. Вперше за довгий час йому так солодко спалося.
Ще декілька днів рудий шарахався і насторожено реагував на незнайомця, але згодом він став для нього рідним. Нарешті рудий кіт відчув себе потрібним.
– Ти такий м’якенький, – одного разу промовив чоловік. – Так тебе і назву – М’який.
Кіт ствердно нявкнув у відповідь. Справді, його шерсть тепер знову була чистою й гладенькою.
Чи наважилися б ви забрати до себе кішку з вулиці?
