У юному віці я залишилася без батька. Мене виховувала матір. Життя у нас було бідним, але дружня атмосфера в домі завжди це компенсувала. Мама у мене має особливі потреби і потребує допомоги, бо самостійно з усім впоратися вже не може.
На щастя, після закінчення університету я влаштувалася на роботу. Тоді стало трохи легше. Матір змогла розслабитися і трішки підлікуватися. Завдяки професійним медикам вона знову могла подбати про себе самостійно.
***
Директор нашої компаній мав сина. Під час чергового візиту ми з Ярославом познайомилися і почали спілкуватися. Це все переросло у стосунки, які закінчилися весіллям. Мій свекор був власником кількох фірм та заводів, в тому числі і нашого підприємства.
Не дивно, що він не зрадів, коли син заявив, що хоче побратися з такою простою дівчиною, як я. Проте до вибору Ярослава ставилися з повагою.
Ми з чоловіком перебралися в Київ. Його батьки подарували нам квартиру і влаштували на роботу. Я вирішила забрати маму до себе. Вона побула деякий час з нами, а потім сказала, що хоче повернутися, мовляв, щоб не заважати.
Та ми з Ярославом вирішили, що їй буде краще в столиці, тому підшукали неподалік однокімнатну квартиру в оренду. Звичайно, що всі виплати були за наші кошти.
***
Так минали дні. Я завжди їздила в гості до мами. Та одного разу через велику кількість справ на роботі я вирішила навідатися наступного дня. Ввечері зателефонувала до мами, але вона не підносила трубку. Мене це стривожило. Ми з чоловіком вирішили все ж поїхати до неї. Та на стукіт у двері також ніхто не відгукувався.
Сусіди розповіли, що трапилося. Виявляється, що приїхав якийсь чоловік і вигнав мою маму з квартири і сказав, щоб вона більше ніколи не з’являлася в родині його сина. Я одразу зрозуміла, хто за цим стоїть. Мій свекор.
Я сказала батькові мого чоловіка все, що про нього думаю, а у відповідь почула:
– Я не можу дозволити, щоб твоя матір продовжувала висіти тягарем на шиї мого сина!
На кінець, він сказав, що я можу піти з роботи, якщо мене щось не влаштовує, адже ж фірма його. Наступного дня я написала заяву і поїхала до матері.
Слідом за мною приїхав Ярослав. Спочатку він просив, щоб я повернулася, але матір для мене була найважливішою людиною у світі. Тоді чоловік сказав:
– Я навіть не сумнівався, що твоя відповідь буде саме такою, тому я приїхав назавжди. Ключі від квартири я залишив батькам і сказав, що більше у них немає сина.
З почуттям вдячності я обійняла Ярослава і заплакала.
***
З того моменту пройшло декілька місяців. Незабаром у нашій сім’ї буде поповнення. Зі свекром ми досі не підтримуємо зв’язок, а свекруха регулярно навідується в гості.
Одного дня матір сказала, що нам варто відносити стосунки з батьком чоловіка. Вона наполягала на відвертій розмові. Я пручалася до останнього, тому їй довелося самостійно дзвонити до свекра. Зрештою, ми помирилися. Чоловік вибачився і все налагодилося.
Я народила двійнят: хлопчика та дівчинку. Разом з мамою і малюками ми переїхали у будинок під Києвом, який нам подарував свекор. Дідусь дуже любить своїх онуків. Вони змінили його в кращу сторону.
Батько поступово передає усі справи Ярославу, а сам готовий насолоджуватися пенсією та малюками.
***
Не потрібно зневажати людей, які мають обмежені можливості. Адже вони також мають право на життя, любов, підтримку і турботу. Ніхто не знає, що на нас чекає завтра, тому варто боятися долі, яка може в будь-який момент покарати вас.
Чи підтримуєте ви думку автора?
