П’ятниця. Час пік. Усі повертаються додому, забігаючи дорогою в супермаркет за продуктами. На касі черга. Люди починають обурливо висловлюватися.
– Ну скільки можна чекати? Мені дитину треба з садочка забирати, – сказала висока брюнетка.
– І ми б уже давно похмелилися, – підкинули двоє товаришів, які після вчорашньої ночі мріяли про холодне пиво.
– Якщо немає грошей, тоді чого пхатися в магазин? – дорікала блондинка в норковій шубі.
Першою в черзі була старенька бабуся. Вона відчайдушно рилася у своїй сумочці і заглядала в порожній гаманець. Грошей не було.
– Де ж вони ділися? Були і немає, – сумно сказала вона. Голос тремтів, а ціпок похилився. З хвилювання жінка ледве трималася на ногах.
Я стояла в черзі трохи далі. У мене було трохи кісточок для собаки і апельсинове печиво з корицею. Думала, що сяду сьогодні ввечері перед телевізором і з’їм його з кавою. Та мені стало шкода літню жінку, яка зараз була схожа на беззахисну дитину, яку сварять батьки. Я залишила свої продукти і пропхалася ближче.
– Давайте я заплачу! – запропонувала я.
– Та навіщо ви це робите? У жінки, мабуть, є гроші, – відгукнулася блондинка.
– Були, але зараз немає. Хіба ви не бачите? – обурилася я.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
У кошику старенької жінки був кусочок ковбаски, крупа, хліб, молоко і чай в блискучій упаковці. Блондинка в шубі зазирнула туди і сказала:
– Та ви лише погляньте! Вона бере дорогий чай, а сама придурюється, що грошей не має.
– Я п’ю його дуже економно. Це єдина моя втіха. Пенсія мізерна і я нічого більше не можу собі дозволити. А смачний чай інколи так душу зігріває, – невпевнено шепотіла бабуся.
– Все, порахуйте мені, будь ласка, ці продукти, – звернулася я до продавця.
– З вас 300 гривень.
Я розрахувалася, поскладала покупки в торбинку, взяла стареньку жінку попід руку і допомогла вийти з магазину.
Люди продовжували перешіптуватися за моєю спиною і хтось сказав:
– Значить добре заробляє і грошей має вдосталь, якщо ось так розкидається ними.
Насправді це були мої останні заощадження. До зарплати ще тиждень, тому доведеться харчуватися морквою, буряком та іншими дешевими овочами. Котлетки, які я приготувала, доведеться віддати собаці. Але нічого! Виживу! А людям потрібно допомагати. Тим паче ніхто не знає, де ми опинимося завтра. Сьогодні блондинка в шубці купує в магазині лосося, а через тридцять років діти проженуть її з дому і вона опиниться на вулиці.
Зрештою ми вийшли на двір і старенька жінка щиро мені дякувала:
– Оце пощастило комусь з онукою, – сказала вона.
– Справді, – задумалася я. У пам’яті спливли обличчя моїх двох бабусь. Їх немає більше поряд, як і дідусів. Але лише від згадки про них на душі стає так тепло й затишно. Пригадую, як вони пригощали мене домашньою випічкою, яблуками та закрутками. З дідусями я ходила на рибалку, а на день народження отримувала від них букети півоній. Одна моя бабуся також любила пити дорогий чай у гарних баночках, в яких я потім тримала намисто та інші прикраси. На жаль, ніхто не вічний і все у нашому житті швидкоплинне.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я відвела незнайому бабусю додому, а коли повернулася у свою квартиру, то побачила, що під дверима на мене чекає сусід. Дядько Толя тримав у руках великий пакет і, побачивши мене, сказав:
– Ну нарешті. Думав, не дочекаюся. Я от приніс тобі гостинці. Пам’ятаєш, я розповідав, що хочу відкрити свій зоомагазин? Ось взяв собачого корму на пробу. Я ж допомагав тобі привезти твого Спайка. Виходить, він мій похресник. Тож буде йому подарунок. А ти потім розкажеш, чи сподобалося йому.
Я здивувалася. Ось як все повернулося. Подякувала за гостинці, а вдома помітила, що в пакеті була ще й упаковка печива! Неймовірно!
Люди, не будьте такими жорстокими. Допомагайте оточуючим, які цього потребують. Купіть зайвий раз пару шкарпетки у старенької бабусі в переході або домашні овочі в літньої жіночки, що продає на базарі. Можете, як і я, оплатити чийсь рахунок на касі. Це дрібниця, але така важлива й приємне для бідних пенсіонерів. Тим паче не забувайте про своїх бабусь та дідусів. Приходьте до них в гості і частіше спілкуйтеся. Ніхто не знає, як складеться наша доля і ніхто не знає, що довелося пережити іншим. Та перевірено, що добрі вчинки повертаються бумерангом!
А що ви думаєте на рахунок цього?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
