У мене було багато братів та сестер, нас у родині – 7 дітей! Мама важко працювала на двох роботах, щоб вистачало грошей на їжу та одяг. Однак, з батьком нам не пощастило. Він часто пив та грав у азартні ігри, кричав на маму чи маленьких братиків. Пам’ятаю, що тато завжди був п’яний та вимагав гроші. А на роботі не затримувався довше, ніж на тиждень-два.
Я як старша сестра завжди захищала дітей від агресивного батька, дбала про будинок, поки мами працювала. Часто допомагала виконувати домашнє завдання, готувала на всіх обід та вечерю. На власні інтереси та друзів не було часу. Я пообіцяла собі, що нізащо у світі не покину своїх маленьких братиків й сестричок!
Звісно, що мій день у школі не міг не розпочатися без насмішок однокласниць щодо мого одягу. Я не могла собі дозволити нові черевики чи атласну блузку з останньої модної колекції відомого бренду. Але намагалася завжди давати відсіч.
– Ой, гляньте, Яна знову прийшла у вчорашній кофті та джинсах! – завжди “привітно” зустрічала мене на порозі класу Христина.
– На відміну від вас, незграб, я вмію попрати одяг та знову його одягнути!
– Ха, шукай виправдання далі. Все одно на зарплату твоєї мами вам навіть їжу нормальну не можна купити. Так що нема сенсу говорити про модний одяг та аксесуари!
Христина не соромилася ображати інших однокласників. Думала, що їй все дозволено, адже матуся – директор нашої школи. Будь-які капості та образи їй сходили з рук. Вчителі немов спеціально не помічали зухвалої поведінки. Але мені було все одно. Скоро цей жах закінчиться, залишилося почекати декілька місяців, написати екзамени й все – я вільна! До речі, намагалася старанно вчитися, тому знала, що у мене обов’язково буде золота медаль й державне місце в університеті.
Одного вечора я повернулася додому досить пізно. Почула, як тато кричить, а діти голосно плачуть.
– Мамо, що трапилося? З вами все гаразд? Я викличу поліцію!
– Не треба, Яно! Твій батько програв наш будинок у карти. Сказав, щоб ми негайно складали речі та швидше переїхали геть.
Що? Я не могла повірити у ці слова! Але у нас не було жодного вибору. Пам’ятаю, як несла на руках наймолодшого братика, адже той так солодко спав, а Оленка трималася за край моєї куртки, немов боялася загубитися.
Добре, що на околиці міста, у далекому районі жила тітка. У неї був невеликий будиночок та вона з радістю нас прийняла. Я спала на розкладачці на кухні з мамою, а решта дітей мостилися на двох великих диванах у залі. Звісно, що тепер окрім школи та екзаменів у мене з’явилася нова проблема – пошук підробітку.
Я прокидалася о 5 ранку та йшла до спортзалу, адже влаштувалася прибиральницею. Поки мої однокласники солодко спали, я мила підлогу та витирала пилюку з меблів. Добре, що у таку ранню годину в приміщенні був охоронець, але я його мало цікавила. У душових кабінках я часто прала наш одяг, адже ми не мали грошей навіть на звичайне господарське мило.
– Тільки гляньте на волосся Яни! Бідолашна попала під дощ та вся промокла. Ну зате хоча б помилася і тепер від тебе не буде так тхнути! – кричала Христина та підбурювала однокласників також образливо жартувати про мою зовнішність.
Пам’ятаю, як мені часто підкидали у рюкзак вологі серветки, дезодорант чи просто шматок мила. Я була для них найкращою жертвою щодо насмішок та знущань.
– Привіт. Не звертай увагу та слова Христини, думає, що вона тут головна через свою матусю – сказала на перерві Інна.
– Та мені все одно…
– Моя мама казала, що бачила тебе нещодавно у залі. Вона там часто займається. Якщо у тебе проблеми у родині з фінансами – скажи, будь ласка, що трапилося, я хочу тобі допомогти, чесне слово.
– Ем, дякую, але ні. – ніяково відповідаю. Ще бракувало просити у когось допомоги та принижуватися!
– Повір, Яно, я не хочу тобі якось зашкодити. Розумію, у якому ти зараз скрутному становищі, тому хочу прийти на допомогу. Не відштовхуй, адже у мене тільки щирі наміри.
Після школи ми пішли до Інни додому. Там я нарешті змогла прийняти душ з теплою водою та вмитися ароматною піною! А потім ми смачно повечеряли. Мама дівчини виявилася дуже приємною та щедрою жінкою, дала цілий пакет смачної їжі для молодших.
Здається, що життя помалу налагоджується. Однак мама Христини дізналася про моє становище. Звісно, що дівчина не могла стримати язика за зубами та вже наступного ранку розповіла всі плітки.
– Ви тільки гляньте, хто до нас прийшов! Та тобі місце на вокзалі, милостиню просити! Ану, викидайте її речі геть! – кричала вона.
З часом я стала вигнанцем у власному класі.
– Агов ти, безхатченко! Чула, що моя мама хоче позбавити твою батьківських прав! Так що збирайте речі у дитбудинок! – сміялася Христя й тицяла у мене пальцем.
– Не смій таке говорити! Ти просто жалюгідна людина, яка думає, що раз твоя мама – директор, то все можна?! Закрий свого рота – заступилася за мене Інна.
Ми тоді з нею потоваришували. Виявилося, що мама Інни – рієлтор, тому знайшла нам невеличку квартиру за низьку орендну плату. А ще допомогла з додатковим підробітком моїй матусі, влаштувала її до себе на фірму бухгалтером.
Я з дитинства мріяла про те, щоб стати дизайнером одягу. А після закінчення школи я вступила до університету на державну форму навчання. Планувала стати модельєром. Зранку – навчання, ввечері бігла на роботу. Однак, старанно готувалася до семінарів та через 4 роки отримала омріяний червоний диплом. Але ніколи не забувала насмішки, які колись говорила мені Христина. Вірила, що все повернеться бумерангом!
Я почала працювати помічником відомого модельєра у нашому місті. Часто їздила з ним на покази закордон, допомагала створювати нові тренди та просто насолоджувалася роботою. Через декілька років я купила родині великий будинок, щороку возила їх на море та купувала продукти додому. А потім вирішила відкрити свій власний бутик з весільними сукнями. Щодня бачила багато нових відвідувачів, які хотіли придбати мої плаття та аксесуари. Про мене писали всі глянцеві видання та часто запрошували на показ мод в Італію чи Америку!
Одного дня до салону прийшла… Христина! Вона разом з подругами обирала для себе ту саму сукню на весілля.
– Привіт, Яно! Я так рада тебе бачити! Пам’ятаєш, як ми товаришували у школі? Ну я сподіваюся, що ти підбереш для своєї подруги найкращий варіант! – єхидно посміхається дівчина.
– Приємно, що ти обрала саме мій салон. Зараз принесу все необхідне.
Вирішила, що ось мій час настав! Винесла майже всі розкішні плаття, які шили власноруч. Мереживо, стрази та довга фата – бачила, як дівчатам все подобається.
У мене була сукня, яку я довго малювала та придумувала індивідуальний дизайн. Довший шлейф, ручна вишивка та камінці. Це була найдорожча модель. Моя гордість. І якраз вона сподобалася Христині.
– Що ж, я хочу взяти цю сукню!
– Її вартість – 10 тисяч доларів. Це авторська робота.
Я побачила, як її подруги ледь не вдавилися шампанським, а у Христини очі стали завбільшки з колеса від авто.
– Це найдешевша сукня, економний варіант! – додаю, хоча насправді все було навпаки.
– Ем, у мене нема стільки грошей на таку сукню.
– Чому? Пам’ятаю, як у школі ти завжди одягала модні речі закордону. Але зажди, я дещо згадала. Твою матір вигнали зі школи, коли запідозрили у хабарництві й зараз вона працює звичайною нянькою у садку!
– Як ти смієш говорити такі речі про мене?! Та у тебе не сукні, а якісь ганчірки! А ще називаєш себе дизайнером!
У розмову вже втрутилася охорона:
– Вибачте, але я прошу покинути наш бутик. Ви ображаєте власницю та поводите себе нахабно!
Звісно, що чоловік налякав Христину та подруг не на жарт. Вони швидко забрали всі свої речі та пішли геть.
Ось так я помстилася своїй кривдниці. Нехай пам’ятає цей день, адже ось так діє карма!
А ви вірите, що всі наші вчинки повертають бумерангом? Що б ви вчинили на місці Яни?
