У мене є приятелька Маша, русскі освободітєлі позбавили її прекрасного будиночку, який вони з чоловіком вимріяли і збудували власними зусиллями. Вона постить фото руїн, а зовсім поруч у стрічці виставляє фото красивих букетів на залитому сонцем обідньому столі. Потім виставляє фото запашної кави і смачних круасанів, які приваблюють навіть на світлині, розповідаючи про те, що нарешті може насолодитися розкішним сніданком в безпечному місці. Фото себе в красивих капелюшках з квітами. Фото своєї щасливої дитини, яка тішиться новою іграшкою, яку їй подарували волонтери. Її тексти дуже щемкі і сповнені болю, але її фото такі ж красиві, як і два місяці тому, коли вона й гадки не мала, що почнеться війна.
Маша – митець, художниця, русскі змогли розбомбити її дім, де кожен куточок був сповнений любов’ю, але не змогли позбавити її вміння бачити прекрасне.
В мене є подруга Світлана. Вона спакувала валізи і забрала своїх дітей за кордон. Вже там сама-самісінька почала влаштовувати життя своїх діток так добре, як їй вдавалося. Влаштувала їх до школи, знайшла гідне житло і навіть знайшла собі високооплачувану роботу. Світлана робить безкоштовні консультації для українок за кордоном, каже, що її місія зробити так, щоб ми завжди тримали голову високо і не почували себе жертвами, вона нагадує жінкам скільки у них насправді сили і мужності.
Коли вона постить фото океану чи чашки кави в якомусь фешенебельному кафе, я думаю, що росіяни можуть змусити нас пакувати речі, але вони не можуть відібрати у нас вміння організувати собі достойне і гідне життя, навіть якщо доводиться починати все з нуля в новій країні з двома дітьми на руках.
В інстаграмі я підписана на одну відому блогерку. З початку повномасштабного вторгнення вона відмовилася від російської мови і перейшла на рідну українську, а недавно повернулась в Київ, запустила у виробництво патріотичну лінійку одягу, усі прибутки перераховує на допомогу ЗСУ і, при тому всьому, встигає фарбувати губи червоним і дбати про себе. Вона щиро радіє і насолоджується кожним днем у весняному Києві. В її блозі багато моди, стилю і краси, бо вона вміє це робити, навіть у місті, яке регулярно обстрілюється ракетами.
В наших бомбосховищах провели вай-фай, поставили кавові машини, крутять дітям мультики і дають концерти. Бо русскі можуть загнати нас у бомбосховища. Але вони нічого не можуть зробити з нашим вмінням любити це життя і насолоджуватися кожним моментом, де б ми не були.
Під час страшних трагедій важливо розповідати історії і тих хто постраждав, загинув, і тих хто зміг вижити і жити.
Любіть своє життя, святкуйте кожну його мить, бо ніколи не знаєш, яка із них може стати останньою…
Чи погоджуєтеся ви з авторкою історії?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Поділіться із друзями
