Олена не любила чоловіків. Напевно це сталося через її батька, що одразу після народження дочки пішов від матері. Коли дівчинка підросла, то нічого про нього не питала, і не хотіла. Не знала і як її по батькові, але коли почула, що ще довгий час трималася подалі від Михайлів.
У 18 років вона пообіцяла собі, що ніколи не вийде заміж. Інколи вона ходила на побачення, щоб не здаватися дивною, але все закінчувалось так і не почавшись. Подруги ще сміялися з неї, що вона коли по справжньому закохається, то одразу забуде всі свої принципи й гордість.
Так говорили подруги, що одна за одною виходили заміж. Олена не вірила в кохання, і потім дивилась як ті самі подруги розлучаються. Хтось із них залишався сам, хтось з дитиною. А її в той час розпирала гордість саму за себе.
Та одного вечора вона таки чекала на чоловіка. До того їй виходило робити все самій, але не зараз. Вона жила у квартирі, що заповіла їй бабуся. А своє житло здавала в оренду. Там вона вирішила зробити невеликий ремонт. Все зайве вивезла бригада, але в коридорі залишалась велика шафа.
Подруга дала їй номер майстра “на годину” і розсміялася. Того дня Олена прокинулась раніше, прибрала у квартирі до приходу майстра і сіла на кухні пити чай. На домовлену годину пролунав дзвінок через домофон. За хвилину великий, м’язистий чоловік стояв на порозі.
– Добрий день, показуйте, що треба розібрати.
– Он ту шафу в коридорі.
Чоловік поставив свою сумку на підлогу, перепитав де розетка і приступив до роботи.
Олена все заглядала на годинник і зрозуміла, що він за годину не впорається. Пішла у кімнату дивитися телевізор, та шум її дратував, вона вирішила попити кави.
– А вам ще багато залишилось? – не витримала жінка.
– Не хвилюйтеся, ще не довго.
Олена подумала, що то звичайний мужлан і пішла знову до телевізора. За деякий час її знову відволік голос.
– Ці дошки на сміття виносити чи вам вони потрібні?
– Так, на сміття, будь ласка. Я доплачу за всі додаткові послуги.
Ця фраза викликала посмішку у майстра і він відповів:
– Що ви, робота в мене така. Беру гроші від усіх жінок, навіть таких красивих як ви. А вам які ще додаткові послуги потрібні?
Олена почервоніла і не знала, що відповісти, але зібралась з думками.
– Ніяких додаткових послуг крім виносу дощок не потрібно! – вона не вірила, що їй хамлять у її ж будинку – то скільки за все?
Майстер назвав суму, а потім посміхнувся.
– Ви таки дивна. Ховаєтесь від чоловіків, як від прокажених. Що мали невдалий досвід?
– Я цілковито можу обійтися без чоловіка – відповіла єхидно Олена.
– Я помітив! – посміхнувся чоловік, – добре, не буду більше вам заважати, але попрошу ще склянку води.
Олена вказала, де знаходиться кухня зловила себе на думці, що вона вже його ненавидить. Хто з таким як він взагалі захоче бути?
– Дякую, напоїли мене, а то я весь спітнів біля цієї шафи.
Тоді він ще кілька разів виносив дошки й на прощання сказав:
– Вибачайте, як сказав щось зайве. Ви нагадали мені колишню дружину, яка дотепер твердить, що їй без чоловіка краще, а сама нічого не вміє робити. А ви хороша, були б гарною дружиною комусь.
– Справді? Ще є достойні мужчини?
– Повірте є, їм так само могли зробити боляче жінки. Тому деколи вони злюки. Але коли зустрічають справжню жінку, то одразу стають добрими. Таку як ви, наприклад.
– Справжня? А можете пояснити? – зацікавилась Олена.
– У неї є душа. Як у вас світла. А все інше від самотності.
Олені бракнуло слів щось відповісти чоловіку. Але вона ще довго не могла отямитись від його фрази про самотність. Невже вона теж залишиться одною назавжди? До того вона мало думала про свою старість, а тепер якийсь майстер на годину спантеличив її повністю.
Минуло кілька днів. Жінка якраз хотіла виходити надвір на прогулянку, як хтось знову подзвонив у двері.
– Хто там?
– Я вам шафу розкладав, забув дещо, впустіть на хвилину.
Перед нею стояв той самий незнайомець із великим букетом квітів.
– Перепрошую, я тоді так і не представився. Михайло. Радий вас бачити Олено Михайлівно. Я дізнався ваше ім’я в оператора, а ваша адреса тепер назавжди у моєму серці. Не бажаєте просто прогулятися і трохи більше дізнатися один про одного?
Олена здивовано глянула на нього і погодилась.
– Потрібно купити подрузі вина за такого майстра, але їй я не зізнаюся, що за нього – подумала Олена і взяла під руку чоловіка – ну і що, що Михайло, принаймні цього вечора я не буду сидіти вдома.
Думаєте у них щось вийде?
