Олені Петрівні було вже 50 років. Вона заварила собі чай і пила з фарфорової чашки. І думала про своє.
У сусідній кімнаті спав її 26-річний син Віталік. Він приїхав до неї після роботи, повечеряв і сказав, що залишить на ніч.
– Ви з Жанною посварились чи як? Чому ти ночуєш тут? – цікавилась мати.
– Ні. Просто дитина сильно кричить. Я втомився, не висипаюся. От вирішив, що залишуся в тебе на місяць, а там буде видно – обернувся і пішов у свою кімнату спати.
Жінка сиділа і думала, що ж вона зробила у вихованні сина не так. Адже він страшенно ставав схожим на батька.
З чоловіком Олена розлучилася зі скандалом, який краще зайвий раз не згадувати. Він так само повівся, коли Віталік тільки народився. Мало того, що жінка виконувала всі хатні обов’язки, няньчилась з дитиною, то ще кожного вечора мала вислуховувати нарікання її чоловіка про те, як він втомлюється на роботі поки вона тут відпочиває.
Вона думала, що всі так живуть і не стала себе захищати. Чоловік був порядним, не пив, не гуляв. Принаймні вона так думала, поки добрі люди не сказали, що бачила його з іншою у якомусь барі. Дізнавшись це, в Олени опустилися руки. Вона не мала сили висловити все, що їй наболіло і продовжила жити з чоловіком.
Лише через кілька років вона наважилась від нього піти. Сина водила в дитячий садок, а сама ходила на роботу. Вона була впевнена, що сама зможе поставити Віталіка на ноги. І краще хай він не бачить ставлення його батька до жінки. Всі ці життєві труднощі зробили Олену рішучішою та сміливішою.
Тепер вона не боялася сказати свою думку. Тим більше не змовчала, коли невістка Віка їй не сподобалась, але заперечувати їхнім стосункам не стала.
– Ви вже дорослі, як хочете будувати сім’ю – прошу. Але не у моїй квартирі, ви обоє працюєте, то зможете собі дозволити винаймати житло. я до вас лізти не буду, це ваше життя – розпорядилась Олена.
Перше знайомство з Оленою Петрівною здалося Жанні трохи дивним, добре, що вона хоча б почула її позицію. І справді, час показав, що свекруха дійсно не лізла до них. Між ними не було любові, але не було і ненависті, це цілком влаштовувало невістку.
Потім народився внук і Олена пом’якшала. Хлопчик їй дуже нагадував сина в дитинстві. Але сам Віталік перестав бути зразковим сином. У день родів він не провідав дружину, а влаштував таку гучну гулянку, що відходив потім 3 дні. На день виписки його все ще не було. Я подзвонила до Жанни й дізналася, що вона немає потрібних їй речей, чоловік так і не привіз. І швидко поїхала до їхньої квартири, навіть трохи прибрала там.
– Напевно син дуже тішиться, все-таки перша дитина і хлопчик – заспокоювала себе мати аналізуючи поведінку Віталіка.
Через кілька днів Олена Петрівна подзвонила сину і спитала як справи з дитиною.
– Ой, мам, та все добре, он Жанка щось варить малому, а я фільм собі включив – розказав радісно син у свій перший день відпустки.
– Ти хоча б підгузки міняєш? Чи все звалив на плечі дружини?
– Які підгузки? У мене одразу блювотний рефлекс від них, це робить жінка. Їй же то не смердить, інстинкти.
– Не сиди без діла, краще допоможи їй, вона після важких пологів, на яких тебе не було! – потім мати змовчала, що згадала, що колись дала їм обіцянку не пхатися в їхні стосунки.
Потім я відправила смс Жанні з пропозицією допомогти. Звісно, що вона отримала відмову й аргумент, що зі всім справляється сама. Та свекруха не стала наполягати.
Потім в дитини почались кольки й хлопчик плакав безперестанку. Тоді Віталік і вирішив, що перечекає цей період в матері, поки його дружи сама буде сходити з розуму від плачу і недосипання.
Олена допила свій вже холодний чай і пішла до сина, який вчинив так само як колись його батько.
– Прокидайся, ти йдеш звідси!
– Ти чого?
– Я сказала одягайся і йди!
– Надворі ніч, нікуди я не піду!
– В тебе є дім, де чекає дружина і дитина. Ти маєш їй допомагати. Можеш помінятися з нею, впевнена вона теж хоче поспати. Забирайся! Ти поводишся, як свій батько! Вона з такими темпами іншого собі знайде! І я ще їй допоможу шукати!
Віталік витріщився на матір. Таких слів він точно не очікував почути. І перед очима пронеслися спогади про батька, який так само любив зникати.
– Тут я дещо зварила. Треба тільки розігріти. Тут вистачить на кілька днів. Повечеряйте разом, а коли все з’їсте, то ще приготую. Але везти сама не буду, приїдеш машиною і забереш!
Після цього вечора син більше не заходив до матері просто так, відпочити. Він став допомагати дружині з дитиною, про це Олені сказала невістка. Напевно його замучила совість, все-таки запам’ятав, як до нього ставився батько і не хотів того своїй дитині.
– Ви, що якось поміняли до мене ставлення? – невдовзі спитала Жанна, – намовили чоловіка, бо після тієї ночі кардинально інший?
– Ти тут ні до чого – відрізала Олена Петрівна, – просто треба жити по совісті.
А як би ви вчинили на місці Олени?
