Я народилася і виросла в невеликому селі на Черкащині. Любила тут усе: і хатинку свою, і щирих людей, і навіть важку працю.
Стала дорослішати, то й батьки давай шукати мені кавалера. Та ніхто з сільських хлопців мені не припав до душі.
Якось до нас приїхала бригада будівельників – нову школу мали ставити. От я й закохалася в виконроба.
Не подумайте, голови я ніколи не втрачала, хоч би що мені серце не казало, тож всі хлопці жартували між собою: “З Оленою зв’яжися, то одразу поберися“.
Дмитра, схоже, моя серйозність зовсім не лякала. Прийшов, як і годиться, з квітами і солодким до моїх батьків – просив руки і серця.
Мої спершу дуже сумнівалися, знали, що тепер мені доведеться перебратися до міста, але коли побачили мої закохані очі – дали згоду.
З того часу про свіжі світанки і оксамитові вечори в рідному селі я могла тільки мріяти. Дмитро був дуже розумним чоловіком і мене до цього спонукав:
– Оленко, жінка з дипломом – то справжній скарб для роботодавця.
Було нелегко мені, але я вчилася. Не хотілося підводити ні себе, ні кохану людину. Якби ви знали, наскільки я йому вдячна за таку життєву науку. Він був правий на всі 100%.
Моя освіта стала щасливим квитком. Куди не подалася – усюди готові були мене прийняти.
Так за 3 роки незчулася, як зайняла керівну посаду на дуже солідному підприємстві. За кар’єрними успіхами пішли дітки.
У нас з Дмитром народилися донечка і син. Ми виховували їх в любові і повазі одне до одного. Я завжди їм казала, що немає у світі нікого і нічого дорожчого за твоїх рідних, близьких.
Минав час. В моє волосся почали вплутуватися срібні ниточки, а на обличчі швидко з’явилися маленькі зморшки. Їх побільшало, коли помер мій коханий чоловік. Раптово і несподівано…
Зосталася я сама. Якби не внуки – хто зна, що зі мною було б.
З кожним днем я марила своїм рідним селом все більше й більше. Поділилася своїми думками з дітьми, але вони були проти:
– Мамо, ти нам тут потрібна. А з малими нам хто допомагатиме?
– Важко мені жити в місті. Я сумую за своїм домом.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Тут твій дім! Добре, домовимося так: ти чекаєш, поки внуки трохи підростуть, а тоді робитимеш так, як вважаєш за потрібне.
Так і зробили. Вже за 5 років малі стали зовсім вже дорослими, і я зі спокійною душею могла перебратися до рідного села.
Не очікувала я того, що за всі ці роки будинок так підкосило.
– А що ж ти хотіла, мамо. Будинок любить, коли в ньому хтось живе, – відказав син, – нічого! Все полагодимо.
Він виконав свою обіцянку, і вже за кілька тижнів я насолоджувалася свіжим повітрям, дзвінким співом пташок і ранковою росою на моїх ногах.
Життя нагадувало казку… Тут я відчувала себе тою молоденькою дівчиною Оленкою, яка колись закохалася в красеня-бригадира і вибігала до нього босоніж в садок.
Внуки навідувалися до мене часто. Вони вже дорослі, скоро й самі батьками стануть…
Одного разу я випадково почула їхню розмову:
– Як нам її переконати повернутися до міста? З батьками їй точно буде краще!
– Та її неможливо вмовити… Вона від свого будинку ні на крок.
– Хто про неї тут піклуватиметься. Ми ж не можемо сюди постійно приїжджати…
Навшпиньках повернулася до своєї кімнати і подумала собі: “Пора вже мені до Дмитрика. 80 із лишком – термін не малий. Своє вже віджила. Та й дітям тягарем бути зовсім не хочеться”.
Наступного ранку відправила дітей, а сама взялася збиратися на той світ. Приготувала собі вбрання, наготувала гроші, які встигла назбирати, навіть будинок прибрала, щоб соромно перед людьми коли що не було.
Тільки-но лягла, щоб трохи перепочити – сусідка на порозі тут-як-тут.
– Олено, тут така біда сталася! Таке горе…
– Ну, що вже трапилося? Кажи!
– У Мироненко хата згоріла!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Як згоріла, а вона, а діти?!
Соломія Мироненко – то мало не єдина молода жінка в нашому селі. Працює фельдшером. На весь район не знайдеться жодної людини, яка б не любила чи не поважала ту веселу і життєрадісну дівчину.
Хоч у неї своїх клопотів море – 3 діток, чоловік на заробітках, та вона завжди добра і привітна зі своїми пристарілими пацієнтами.
– Та все з ними добре, окрім того, що у них тепер ні кола, ні двора.
– Веди мене до них.
Я зайшла до хати сусідки і побачила Соломію – нещасна плакала і не могла зрозуміти, як їй жити далі, куди подітися з 3 дітьми.
– Вставайте! Ходімо зі мною, – рішуче сказала я.
– Як це? Куди?
– Житимете у мене. Мій будинок он який величезний. Місця усім вистачить.
– Та ні, це якось незручно.
– Це навіть не обговорюється, – відповіла я, беручи на руки наймолодшого Мироненка.
Вночі втомлені бідою сусіди дуже швидко заснули. Я стояла в кутику хати і стерегла їхній міцний, хоч і неспокійний сон.
– Ще не вмиратиму, трохи почекаю. Як же Соломія без мене? Завтра козу подою, млинців дітям спечу. Що, що, а солодке завжди лікує від суму і переживань.
Редакція “Цікаво про” натрапила на цікаву історію від підписниці, яка ще раз доводить, що вік – це лише цифра в паспорті. Кожна людина цінна, кожна людина потрібна. Бог сам знає, коли й кого повертати до нашої небесної домівки, але поки Він дає нам час – треба використовувати кожну його хвилинку, щоб потім не було соромно за себе.
Чи боїтеся старості Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Поділіться з друзями
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
10 подарунків, які потрібно робити свого тіла кожен день
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
Програма очищення організму, яка виручить вас за один день
Забутий рецепт чудодійного засобу від варикозного розширення судин
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
Манікюр на Новий рік 2020: фото робіт та тематичні ідеї новорічного манікюру
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
Сьогодні Ліда дізналася, що чоловік має іншу. Вона твердо вирішила не влаштовувати концертів
Невістка вирішила, що ми повинні їм подарувати або продати однокімнатну квартиру і віддати ці гроші, щоб вони могли взяти в іпотеку інше помешкання
3 важливі уроки кохання, які більшість жінок засвоює занадто пізно
– Ми з чоловіком жили в маленькій кімнатці, яка мала 8 квадратних метрів, – розповідає 34-річна Світлана. Я ще ніколи не жила в гірших умовах, хоча мені доводилося і раніше винаймати квартиру
Просто жити: 11 способів припинити все ускладнювати
7 фільмів, заснованих на реальних подіях, в які складно повірити
«Коли ви все відпускаєте, до вас приходить найкраще» – 7 порад Шрі Шанкара, здатні наповнити оптимізмом
Неприємності почалися через місяць після новосілля. У квіткових вазонах з’явилися недопалки від сигарет
Велике кохання навідується лише після великої помилки
