У сім’ї Оленки сталося горе. Дівчинка втратила обох батьків. На той момент їй було 3 роки. У неї була ще бабуся, яка через стан свого здорове мало ходила і більшу частину часу лежала. Здавалося, що на малечу чекає лише один вихід – дитячий будинок.
Однак сусідка Надія наважилася всиновити Оленку. Так в дівчинки з’явилося 4 зведених братів та сестер, а поруч жила її рідна бабуся.
Минали дні, за ними місяці та роки. Оленка підросла і стала справжньою помічницею в домі. Вона встигала зробити домашнє завдання, поприбирати в домі і попоратися біля худоби. Дві дочки Надії виросли, вийшли заміж і переїхали.
Ще одна донька і син були старшими за Оленку. Вони також допомагали матері, але тільки через почуття обов’язку. Натомість молодша робила це з усмішкою, легкістю і власним бажанням.
***
Одного дня Оленка не могла знайти собі місця. На душі їй було тривожно, хоча видимих причин для цього не було.
Розпочався новий навчальний рік. Дівчинка перейшла в дев’ятий клас, а її брат з сестрою – в одинадцятий. До школи від дому Надії було недалеко.
Уроки в Оленки розпочиналися в другу зміну, тому зранку вона мала час, щоб допомогти матері по господарству. Дівчинка пішла в кут саду, щоб позбирати там яблука.
– Доню, а ти встигнеш до школи?
– Так, мамо. Мені тут трохи залишилося.
Вона назбирала кошик яблук і пішла до хати. На веранді сиділа мама.
– Дякую, що допомагаєш мені. Тепер швиденько збирайся в школу. Решту зроблять Катя з Сашком.
– Гаразд. А як ти себе почуваєш? Бо у тебе дуже бліде обличчя…
– Мабуть, мені просто треба трохи відпочити.
– Добре, тоді я йду.
Дорогою в школу думки Оленки крутилися навколо її матері. Дівчинка досі хвилювалася через стан жінки. Адже Надія завжди була активною та бадьорою і такий в’ялий стан їй не притаманний.
Оленка так і не зустріла свого брата з сестрою. Можливо, вони пішли додому іншим шляхом. Тата також не було, бо він від ранку на роботі. Виходить, що матір вдома сама. Хвилювання підсилювалися.
Зрештою дівчинка відпросилася у вчительки з уроків і пішла додому. Вона пояснила ситуацію і пообіцяла вивчити нову тему самостійно, тому її легко відпустили.
Оленка наблизилася додому. На веранді матері не було. В домі також тихою Куди ж вона ділася?
Дівчинка вибігла в город і побачила жінку, яка лежала під яблунею. Поруч з нею був кошик. Мабуть, мати хотіла дозбирати яблука.
Донька підбігла ближче зі словами:
– Матусю, що з тобою?
Але Надія нічого не сказала, а лише слабо поворухнула рукою. Оленка не розгубилася і хутко помчала до сусідів, щоб ті викликала швидку. Медики миттю приїхали і відвезли жінку в лікарню. Лише згодом Оленці сказали, що якби її матір привезли буквально на пів години пізніше, то допомогти вже б не змогли.
Дівчинка поділилася своїми переживаннями з бабусею і розказала, що з самого ранку мала погані передчуття.
– Це все поміч Бога, який послав тебе віддячити Наді за її добре серце, – відказала старенька.
Через декілька днів лікарі дозволили навідати жінку. Оленка прийшла до неї разом зі своєю бабусею. Матір подивилася кволим, але ніжним поглядом на доньку і сказала:
– Я знаю, що ти мене врятувала. Дякую, доню! Завдяки тобі я жива!
А ви вірите в те, що добро сторицею повертається?
