Коли Ольга повернулася з роботи, то побачила, що двері до її квартири були відчинені. Син чомусь не замкнув їх на ключ, хоча вони завжди закривають усе так, щоб всередину не проникли грабіжники. Останнім часом про це багато історій у їхньому під’їзді розповідають..
– Спить, напевне,- подумала жінка. Вона була переконана, що її син випадково заснув або кудись сильно поспішав, тому й не зачинив двері.
Він нещодавно якраз знайшов собі підробіток. По-іншому це не назвеш, бо стабільного графіка немає та й платять мізерні гроші. Зате син Олі цим дуже пишався. Ну нехай. Хоча б щось. Уже вдома не сидить, як раніше.
– Ти вдома? – запитала Оля, заглядаючи у кімнати.
Але відповіді не було. Хм, значить все-таки на роботі. От і славно. Нарешті її син подорослішав і взявся за голову. Тепер хоч не соромно за нього перед іншими. Зараз і про особисте життя подумати можна. У неї давно був кавалер, але це питання доводилося відкладати через проблеми із сином. Зате тепер усе позаду. Може, скоро синочок грошей назбирає і з’їде нарешті від неї. А ні, то вона сама придбає заміський будиночок, про який давно мріяла.
Жінка посміхнулася і пішла знімати верхній одяг.
Далі вона взялася за вечерю. Сина вдома і досі не було. Дивно, давно зміна мала б закінчитися. Та й на нього це не схоже. Ніколи ніде не затримувався. Ольга набрала номер сина. Тиша.
Ну нічого. Скоро повернеться. Жінка ввійшла до своєї кімнати і оторопіла від побаченого. Вона раптом зрозуміла, що сталося насправді. Шафа, у якій вона ховала всі свої заощадження була розкрита, а всередині – пусто. Ніщо крім грошей не пропало.
– Знову…- важко видихнула Оля.
Ви могли подумати, що жінка почала підозрювати власного сина у крадіжці, але це не так. Оля навпаки злякалася за Дмитра. Певне, у нього хтось гостював. Він часто приводив своїх друзів у її квартиру. От хтось із них і поцупив кошти. Але то таке. Головне, що із сином усе було добре.
Оля трохи подумала, а тоді побігла до найближчої сусідки. Остання викликала поліцію.
Оля дивиться на фото Дмитра і не могла повірити, що таке могло трапитися. Він був таким слухняним і хорошим хлопчиком…
Поліціянти одразу ж у всьому розібралися. Ніхто чужий гроші з квартири Ольги не брав. Усе зробив її син.
– Як? Хто? – перепитала жінка, коли зрозуміла, що до неї звертаються.
– Син ваш, кажу… Заяву пишемо? – уточнив співробітник поліції.
Грошей було шкода. Сума там чималенька. Якраз те, що вона відкладала на власний будинок за містом. Але Дмитра вона шкодувала ще більше.
– Ні, ніяких заяв.
– Точно? Сума пристойна.
– Знаю, але нічого не писатиму.
– Як знаєте. І ось, візьміть ще цю записку. Ми знайшли її під столом на кухні.
Ольга глянула на клаптик паперу.
“Мамо, прости мені. Я знаю, що ти втомилася від мене. Я – не та дитина, про яку ти мріяла. Тому краще буде, якщо ми житимемо окремо. Я хочу свою квартиру. Більше немає сил чекати, доки ти на будинок назбираєш. Сподіваюся, ти мене колись зрозумієш.”
Ось так син попрощався з матір’ю.
– Як шкода, – прошепотіла сусідка, підглянувши у записку Олі. Оля похитала головою. Що ж, тепер ще й весь будинок знатиме, що у неї трапилося. Сусідка ж язика за зубами не триматиме.
– Дякую, що помогла. Але я зараз хочу побути сама.
– Так-так, іду-іду.
Згодом Оля знайде другий комплект ключів, які мали б бути у Дмитра, на тумбі при вході. Ось чому він не зачинив двері.
Ввечері до жінки приїхав її кавалер.
– Не знайшли?
– Ні. Та й не хочеться мені його шукати
– Чому? Рідний син же.
– От тому й не хочу.
– Може, так і справді краще.
Чоловік оглянув дім.
– Наслідили страшенно. Я піду підлогу помию, а ти чайник постав. Зараз будемо чаювати. Ольга кивнула.
Тепер вона, як і хотіла, знатиме, що у сина окреме життя. Таки виріс. Але якою ціною їм обом це далося…
Що думаєте про цю ситуацію?
