Сьогодні у Олі свято – день народження. Дівчині виповнилося всього-на-всього 14 років, але здається, що вона прожила немов декілька життів одночасно. Стільки випробувань, сліз та горя вона пережила, однак досі посміхається. Мала дитина з великим та добрим серцем. Вона завжди всім мило посміхається.
Сьогодні у дівчинки день народження, але з гостей у дівчинки нікого не було. Ніхто не прийшов. Оля сама так захотіла. Адже мама дівчинки лежить в лікарні в дуже важкому стані. Двостороннє запалення легень. Не до свята Олі. Найулюбленіша і найдорожча людина знаходиться між життям і смертю. Лікарі, звичайно, роблять все що в їх силах, але сільська лікарня це вам не столична.
Дівчинка розуміла, що якщо не стане мами, то залишиться вона зовсім одна на всьому білому світі. Але не це її лякало найбільше, а те що вона ніколи не зможе більше обійняти свою маму.
Вона сиділа біля темного вікна і витирала сльози. Лікар написав на папірці список з дорогих ліків, а у неї зовсім немає грошей. Та й немає в селі таких ліків, треба в місто їхати. Ось завтра з ранку треба щось думати. А сьогодні Оля вже намагалася трохи заробити.
Вона підійшла до кіоску де працювала тітка Марини, мамина знайома.
– Тітко Марино, може робота у вас є якась?
– Що ти Олю, яка у мене робота. Ти ще дитина.
Вона сходила до діда Миколи, що взуття лагодив у себе в комірчині на залізничній станції,
– Дідо Колю може робота в тебе є якась?
– Та ти що, доню. Яка у мене робота. Дай Бог якщо одне замовлення в тиждень буде.
Оля навіть до вагонів сходила, які мужики розвантажували.
– Дядьку, може візьмете мене. Я сильна, – звернулася вона до найголовнішого.
– Мішок і то більший за тебе. Як ти нести то його будеш, – сказав той.
Мужики дружно розсміялася і Оля пішла.
Тепер дівчинка сиділа біля вікна, витирала сльози і згадувала своє коротке життя. Життя виявилося зовсім не таким, про яке їй читала мама в книжках. Тільки за останні три роки Оля втратила і бабусю, і батька, і молодшого братика. Ось таке воно справжнє життя.
Вона подивилася в темне заледеніле вікно за яким кружляла заметіль, і раптом…
Вона побачила маму. Мама стояла босоніж на снігу в одній білій сорочці і махала їй рукою.
Дівчинка відразу зрозуміла, що мама прощається.
– Мама, – прошепотіла дівчинка, – Щось з мамою сталося.
Оля швидко сунула ноги у валянки, накинула пальтечко і не застібаючи його вибігла на вулицю. Лікарня знаходилася на сусідній вулиці. Двері в лікарню виявилася закритими. Вона почала барабанити по них щосили.
– Так йду вже, йду, – почувся голос сторожа.
Ледве сторож відчинив двері, як Оля прошмигнула повз нього і побігла на другий поверх, де лежала мама.
Підбігаючи до палати Оля побачила, що з неї виходить черговий лікар. Лікар зупинив дівчинку.
Дівчинка подивилася в його очі і все зрозуміла …
– Олю, – сказав лікар, – Не йди туди. У тебе є хтось із рідних?
Вона з силою відштовхнула лікаря і забігла в палату. Мама лежала накрита простирадлом. Оля схопила простирадло і відкинула його в сторону.
Взяла маму за руку.
– Мамочко, – кричала дівчинка захлинаючись сльозами, – Мила мамуся. Не йди, будь ласка. Кохана моя. Ну як же я буду без тебе. Прокинься мама. Будь ласка. Не залишай мене…
Лікар спробував відтягнути дівчинку від тіла матері, але Ольга почала кусати його руку.
– Я тут, доню, – почула голос матері.
Вона побачила, як у мами ворухнулася рука.
– Це неймовірно, – прошепотів здивований лікар, – Такого просто не може бути.
Жінка тремтячою рукою погладила донечку по голові та посміхнулася. Лікар мовчки вийшов з палати
– Що таке трапилося? – запитала молода медсестра, яка проходила повз.
– Це просто неймовірно. Скільки років працюю, а такого ще ніколи не бачив. Просто чудо… – тихо відповів лікар.
На вашу думку, це був другий шанс від долі? Чи вірите ви, що такі випадки – справжнє диво?
