Ольга не пам’ятала, як зателефонувала на роботу, відпрошуючись на два дні … як брала квиток на потяг до Києва, де чоловік працював вахтою по три місяці … як мчала до лікарні, куди його повинні були відвезти після аварії …
Тільки б вижив! Тільки б вижив! Тільки б вижив! ..
Вона відчинила двері палати і … побачила свою десятирічну дочку Катю, яку залишила у мами … тільки якусь розгублену і в чужій незнайомій кофтині …
Дівчинка сиділа на краю високого ліжка, де в бинтах з голови до ніг і з проводами систем лежав Андрій … хоча Ольга швидше здогадалася, що перед нею чоловік, а не впізнала його …
– Катя! Ти що тут … – почала жінка, але спіткнулася на півслові, бо «дочка» обернулася до неї обличчям, в якому одночасно злилися і знайомі, і незнайомі риси …
І років їй було не 10, а 7- 8 від сили …
Через годину Ольга зі скам’янілим обличчям сиділа в лікарняному коридорі і дивилася у вікно, за яким тривало звичайне життя … а її життя на цей момент зазнало краху …
Андрій розбився на машині з Поліною – жінкою, яка вважала себе його дружиною і яка сім років тому народила йому дочку Олену … і вона була неймовірно схожа на дочку Ольги та Андрія …
Поліна загинула на місці. Андрій, попри страхітливий вигляд в ліжку, майже не постраждав. Ольга теж загинула … так, у всякому разі, їй здавалося …
Ні, вона не влаштовувала бабських істерик … та й чого було істерики влаштовувати? Друга сім’я на стороні – історія, стара, як світ …Мільйони жінок до неї і мільйони після …
Андрій, звичайно, без гордості розповів про все, але і не каявся особливо … Ольга померла серцем, яке не могло прийняти правду … бо не було нічого, що віщувало б … ну не було!
Не було охолодження, відчуженості, звички … Ольга з любов’ю плела своє гніздо, і їй здавалося, що чоловік це цінує і прагне сам відповісти тим же … за тим і в Київ їздив працювати, щоб все у всіх було …
І все було … до самого кінця було …Як же так чоловіки вміють хитро? Жодну не образити, з усіма встигнути …
Біль, образа, гнів … швидко схлинули, поступившись місцем тихій байдужості … Так вмирає любов, яку спалили з вогнемета: коротка агонія … і все …
Ольга дійшла назад до палати навіть не з рішенням, а в повній впевненості, що більше нічого не буде. Тому що більше нічого немає. Це не було гордістю, це була все та ж смерть любові, яка не грає в парафії-відходи, а зникає один раз і назавжди …Рівним голосом сказала чоловікові про те, що на розлучення подасть сама, і вийшла за двері …
Її наздогнала медсестра і запитала: «Як бути з дівчинкою? ..»
У Поліни не було рідних, і єдина людина, який залишалася у Олени, – це батько, чоловік Ольги … за документами у дівчинки лише мати …Навіть батьківство не позначив … Чоловіки …
Ольга кинулася по коридору, крикнувши, що їй немає діла … Вискочила на вулицю … заплющила очі від яскравого світла … В очах стояла згорблена фігурка дівчинки, яка так схожа на її власну дочку …
Вона повернулася. Зайшла в палату. Запитала Андрія про те, що він думає щодо Олени … Його відповідь вбила її вдруге:
– Оль, так вона мені ніхто! Що мені можна пред’явити??? Нехай в дитбудинок оформляють … Ти тільки прийми мене назад … Богом клянусь – більше ні з однією!!! Пробач, чорт мене поплутав … Я і не хотів дітей ніяких …
І це все при дівчинці, яка стиснулася в кутку, як побите кошеня …
Вперше я побачила Ольгу ще більш зламаною … Яка ще не може прийняти дитину, послану їй так жорстоко, і заради усиновлення якої вона пройшла сім кіл пекла …
– Розумієш, я не Дороніна в «Мачусі» … Я не можу красиво удавати, що нічого не сталося … що я відразу перейнялася і полюбила дівчинку, народжену від коханки чоловіка … Та й чоловіка я втратила, а не як в кіно…
Але і по-іншому не змогла! Зрозуміла, що не зможу жити, знаючи, що десь в дитячому будинку живе кинуте дівчисько, у якої обличчя моєї дочки …
Андрій, до речі, вже до іншої жалісливої прибився … Мене дурепою на суді назвав … біля скроні покрутив …
Ну, нічого … прорвемося … ти ж нам допоможеш?
Дивлюся на дівчат Олі – дружні, веселі, пустотливі – і згадую перші місяці нашої роботи, коли Катюха влаштовувала скандали, не бажаючи приймати «приблуду», а Оленка плювалася в сестру, яка казна-звідки взялася, яка дико її дратувала.
Життя – воно таке, друзі мої … з ніг на голову в один момент …
І якщо думати, що все трапляється тільки десь там, а не з нами, то дуже важко потім вставати на ноги після ударів, які воно нам завдає.
А випробування для того і потрібні, щоб показати – хто ми насправді, і на що здатні … Іноді реальна картина дуже сильно відрізняється від тієї, яку ми тільки вважали реальною …
Завтра у Ольги весілля. Дзвонить і вимагає з’явитися. А я знаю, що не прийду, бо мені досить знати, що у людей, яких я люблю, все добре …Я знаю, що ти читаєш … тому, будь щаслива і кохана!
Вам сподобалася ця історія?
