– Я так давно вас усіх не бачив. так скучив. Думаю, виганяти не будете, якщо залишуся на декілька тижнів. Брат усе ж таки рідний.
Так щиросердно і з усією добротою душевною розпинався переді мною брат мого чоловіка. Я тоді ще на останніх місяцях вагітності була. Нервувати не хотіла. Але фрази чоловіка були мені геть не до вподоби.
Так, мій обранець не бачився з братом уже дуже давно, на чому останній, власне, і наполягав. Проти гостювання я не мала нічого. Перших кілька тижнів. Але, коли обумовлений термін закінчився, а гість усе ще не покидав наш дім, уже майже ставши там господарем, я почала переживати.
-Олю, – збудив мене якось брат чоловіка десь о шостій ранку. – А ти чого ще в ліжку. А кава? А сніданок?
– Ти смієшся чи що? Де кухня у нас, ти знаєш. Там пошукай продукти. Бери, що хочеш і готуй. Я цілу ніч погано спала. Малюк тільки зранку заспокоївся. Дай мені відпочити.
– Це ти смієшся. Ну все, пожартували і досить. Вставай. Пішли снідати.
– Там є вчорашня вечеря. Розігрій її і матимеш сніданок.
На душі мені було так прикро. Чому я повинна була виконувати накази якогось чоловіка, що вирішив поселитися в нашому домі? Але я не могла вдіяти нічого, окрім як заперечити.
Спочатку здалося, що до брата таки дійшло. Але не минуло й пів години, як той знову увірвався до моєї кімнати.
– Олю, чуєш? Де мої шкарпетки чисті?
Я не витримала. Не хочу виправдовувати це вагітністю і гормонами, але навряд будь-яка інша жінка витримала б такі примхи чужого їй чоловіка.
Я підвищила голос. Спробувала пояснити, що мені потрібно відпочити і я не маю часу на нього та його справи.
Брат пішов.
А через кілька хвилин мене подзвонила свекруха. Здавалося, що телефон аж іскрився від її люті. Жінка пояснювала мені, як повинна поводитися гідна жінка. Сказала, що сорокарічний брат мого чоловіка снідає рівно о сьомій ранку. Та ще й усе свіженьке. Тож, якщо гостює у мене, то про це повинна дбати я. І про шкарпетки згадати не забула. Запитала, чи знаю я, що у її другого сина немає дружини. Якщо знаю, то повинна стежити за тим, аби він завжди був у чистенькому і випрасуваному одязі.
Я замовкла. Вислухала обурення у свій бік. Вимкнула телефон і пішла на кухню.
Розігріла гостеві сніданок. І доки він смачного його проковтував, взялася збирати братові речі.
– Це ти що надумала? Я ще кави не випив.
– Вип’єш на вокзалі.- мовила я і сунула йому сумку з усім добром. Вважаю, що я зробила правильний вибір. На користь собі та дитині.
Чи доводилося Вам мати справу із нав’язливими родичами?
Як Ви чинили у подібних випадках?
